Скелі, які оточують Дельфи, вкриті рідкою зеленню, вони криваво-руді й сині, постійно загрожують обвалом. На цьому драматичному тлі ввечері можна зауважити, як поволі суне тінь орла.
Дельфи — кам’яна корона грецького краєвиду.
VI
Спарта не справляє майже жодних (властиво жодних) естетичних переживань. Містечко — колись садиба грецької могутності — маленьке, провінційне та погано забудоване. Живий мур спартанських грудей, яким вони нахвалялися, вже давно зійшов під землю. Рештки жалісних руїн, що, зрештою, походять із пізніших часів, не мають і сліду величі й краси. Музей убогий, єдина гідна уваги скульптура — це погруддя Леоніда, яке виринає з необробленого каменю, наче недокінчена скульптура Мікеланджело. Здійснилося пророцтво Фукідіда — нічого не зосталося від гордої Спарти.
Вона не дає нам переживань, але спонукає до рефлексій. Спартанці не здужали спинити часу, хоча вся конструкція спартанських держави та звичаїв була спробою його спинити. До кінця (тобто до поразки, завданої спартанцям Фівами в 371 році до Р.Х.) Рівних від ілотів — тих, котрі перебувають поза законом, — ділило соціальне провалля. Останні були жертвами огидних побоїщ, які чинили спартанські юнаки не лише з ненависті, але (що значно гірше) задля вправи, бойового гарту. Влада в цій найбільш грецькій олігархічній державі залишалась у руках жменьки громадян. Економічна діяльність була заборонена для вільних громадян. Війна була єдиним гідним заняттям Рівних. Покровителем мистецтва був Тіртей — автор гімнів і од, двох літературних жанрів, які через багато століть здобули визнання Сен-Жуста.
Втім, Спарта мала своїх шанувальників. То були, звісно, інтелектуали — Платон, Ксенофонт, які, як то кажуть, воліли держави, керовані ідеєю, ніж непередбачувані та підозрілі закони життя.
VII
Олімпія спершу не справила на мене великого враження. Терен, як мало де у Греції, плаский і рясно засаджений деревами. Славетний стадіон є, властиво, величенькою лукою. Єдине підвищення поблизу — це правильне, мов купол, узгір’я Крона, вкрите прегарною щетиною дерев. Світло тут лагідне, зелене, пересіяне крізь листя та відбите від трав. Цілковита антитеза дельфійського краєвиду.
Уже на початку XVIII століття Олімпія була об’єктом археологічних зондувань. Систематичні розкопки розпочали німці. Роботи тривають і досі. Може власне ця холодна наукова систематичність утруднює естетичне споглядання Олімпії. Щойно в музеї можна відчути, чим вона була насправді, коли оглядаєш найгарнішу колекцію грецьких метоп і два найчудовіші фронтони з храму Зевса.
Проблема, яка турбує археологів не від сьогодні, — це те, що принципи консервації та принципи реконструкції не завжди можна погодити між собою. Крім того, радше за все через комерційні причини, господарі намагалися якомога швидше зробити доступною зону розкопок, що часто гальмує роботу вчених. Проте я, мабуть, не буду надміру прекраснодушним, якщо скажу, що руїни повинні володіти здатністю вабити до себе. Не йдеться, звісно, про доробляння відсутніх колон, доліплювання метоп і відбудову склепінь. Рештки храму Посейдона на мисі Суніон (завдяки зручному розташуванню — мов морський маяк — над схилі, який спадає в море) посідають ідеальні риси неповної реконструкції, яка проте зворушує уяву. Олімпію відвідують із путівником у руках, наче виконуючи домашнє завдання: тут був храм Гери, тут — вівтар Зевса: його храм (потужні барабани колон, які лежать мов стовбури дерев), а там — робітня Фідія. Справжня ласка краси сходить на нас щойно в музеї.
Ігри — їх у Греції вважали найстаршими — відбувалися кожні чотири роки на початку липня або вересня і від VI століття до Р.Х. були підставою грецької хронології. Вони тривали п’ять днів, а їх організація й програма здавна добре відомі. Новіші дослідники намагаються дошукатися джерела і розшифрувати прихований сенс цих урочистостей.
Олімпійські спортивні змагання, мабуть, є відлунням безжальної боротьби за владу між батьком і сином (Кроном ц Зевсом, Зевсом і Гераклом — патронами ігор) чи тестем i зятем (Еномая та Пелопом) — одвічна тема безлічі казок усього світу. Кандидат у королі мусив довести свою вищість і фізичну перевагу — а найкращим і беззаперечним способом було вбивство суперника. Біля витоків безкорисливих спортивних змагань лежало вбивство й захоплення трону.