З-поміж мандрівників, котрі переказали нам цінні повідомлення про Акрополь, до того ж у період, перш ніж на нього впали бомби Моросіні, варто згадати єзуїта Бабена та ліонського лікаря й аматора античності Жакоба Спона. Особливо докладно описує Бабен Парфенон, що для нас має виняткову вартість ще й тому, що Павсаній (як ми вже знаємо, любитель усіляких диковин), промовчав у своєму творі про найкрасивіший храм Акрополя. Для французького єзуїта він є втіленням досконалості, яке перевищує естетично Святу Софію в Константинополі, а скульптури фризу й фронтону годі й порівняти з жодним іншим твором мистецтва, сучасного авторові. Як на часи розквіту бароко, судження Бабена є винятковим і мало не провокаційним щодо смаків епохи.
Тритомний звіт про грецьку мандрівку Жакоба Спона був опублікований у Ліоні в 1678 році. Знавці стверджують, що то була «перша модерна мандрівка до Афін, гідна такої назви». Сьогодні легко дорікати цьому освіченому мандрівникові помилками й неточностями, скажімо, тим, що він переплутав два фронтони Парфенону, ба навіть гірше, — приписав їх скульпторам епохи Адріана. Греція була країною, куди не ступала нога архітектора. Книга Спона швидко стала дуже популярною в Європі, її не забракло також у багажі Кеніґсмарка, про що згадує Анна Акергельм.
У Національній Бібліотеці в Парижі збереглася течка з рисунками. Реставратор наполеонівської доби дав їй доволі дивну назву: «Храм Мінерви в Афінах, збудований Адріаном, нарисований за наказом пана Нуантеля, посла при Високій Порті, перш ніж цей храм був зруйнований венеціанцями». Маркіз Нуантель був, безумовно, одним із найбільш здібних і моторних дипломатів Людовіка XIV. Залагодивши у турецькій столиці складну комбінацію, він вибирається в оточенні численної свити в мандрівку Грецією. До Афін він прибуває влітку 1674 року.
«Я вперше урочисто увійшов під гук гармат до скарбниці (Акрополя), де містяться ті дива, і повертався туди інкогніто чотири рази, щоб краще могти подивуватися і пізнати прекрасні скульптури, які мій маляр дуже добре відтворив».
Рисунки Парфенону — їх автором є Жак Каре — не шедевр, і це, зрештою, до кращого, бо митець із фантазією не був би таким докладним. Їх, безумовно, виконували поспіхом, з незручної позиції, без жодних полегшень у формі риштовань, але їхня вартість як документу — безцінна.
Нуантель був, мабуть, щирим шанувальником античних творів, і стурбованість за їх долю, а також менш безкорисливі мотиви виразно проглядають у рапортах посла. «Оригінали заслуговують якнайбільше, щоб їх умістили в кабінетах чи галереях Його Королівської Милості, де вони би втішались опікою, якою Величність оточує мистецтво й знання […]; тоді б опинилися вони поза досяжністю зневаги й образ турків, котрі, щоб запобігти ідолопоклонству, гадають, що чинять річ, гідну похвали, відбиваючи скульптурам носи або інші фрагменти».
Рисунки, які зберігаються в течці й були виконані під час мандрівки Нуантеля, свідчать, що чимало статуй парфенонського фронтону були суттєво ушкоджені, проте, якщо так можна висловитися, головний скульптурний комплекс зберігся в цілості.
Через століття французьким послом у Константинополі став граф Шуазель-Гоф’є. Двадцятичотирирічним юнаком він здійснив було мандрівку до Греції, яку описав у голосній книжці Voyage pittoresque dans l’Empire ottoman, en Grèce…[37] Освічений гуманіст, член Академії Інскрипцій, пізніше Французької Академії, він мріяв, подібно до Нуантеля, щоб здобути для Франції колекцію грецьких скульптур. В Афінах діяв його агент Луї Фовель — консул, маляр і рисувальник. В одному з листів посол доручає Фовелеві здобути одну з каріатид Ерехтейону, а в іншому знову пише цілком відверто, щоб той не втрачав жодної нагоди вкрасти все, що тільки можна вкрасти. Ужинок цих спроб був, однак, дуже мізерний; хіба що одна метопа з фронтону, скинута бурею, перебуває тепер у Луврі.
Те, чого не вдалося здійснити французам, учинив чоловік, прізвище якого досі будить гнів у філоеллінів — Томас Брюс Елґін. Байрон сказав про нього з кусючою іронією: «Quod Gothi non fecerunt, Scotus fecit»[38]. Призначений у 1789 році англійським представником при Високій Порті, лорд Елґін узявся за справу перенесення скульптур Акрополя «в більш безпечне місце» з нечуваною енергією, мобілізувавши всі доступні політичні й фінансові засоби. Йому вдалося отримати дозвіл турецької влади на виготовлення гіпсових відливків, а також вивезення каменів із написами та певних дрібних фрагментів скульптур. Навколо Парфенону виростають риштовання. Два італійські архітектори, два фахівці з відливів (теж італійці) та російський маляр Фьодор Івановіч, званий не надто ввічливо «калмиком лорда Елґіна», а також десятки робітників під керівництвом маляра Люджієро, беруться до праці. Найбільш інтенсивний період припадає на 1801–1803 роки. Оті «кілька скульптур», про які йдеться в турецькому дозволі, можна нині побачити в лондонському Британському Музеї. Насправді це гігантська колекція, яка складається з дванадцяти великих фрагментів фронтону, п’ятнадцяти метоп і п’ятдесяти шести барельєфів фризу, на яких зображена панафінейська процесія.
37
38