Взимку 1827 року він очолює невеликий корпус, завдання якого — допомогти обложеним в афінській фортеці. Це особливий похід, адже він полягає не стільки в посиленні гарнізону захисниками, як у транспортуванні військових матеріалів. Загін, який веде Фав’єр, майже безборонний, натомість навантажений до меж людської витривалості мішками з порохом і набоями. Сухий звіт командира вартий, щоб його процитувати: «З філоеллінами на чолі ми дійшли на відстань половини дальності пострілу до турецьких окопів; вони були глибокі, їх добре стерегли. Година до півночі; повний місяць. Коли нас помітили, ми вирушили кроком, наче в наступ, але з незарядженою зброєю. Ми перебігли лінію окопів і простір, який відокремлював нас від фортеці, під доволі сильним вогнем картечі й рушниць. Ми мали чотирьох убитих і дванадцять поранених».
Смілива експедиція Фав’є продовжила оборону Акрополя аж до червня 1827 року. З військової точки зору то був незначний епізод, але стійкість його захисників мала величезне моральне й політичне значення. У мить, коли греки покидають фортецю, доля їхньої вітчизни вже вирішена. Адріанопольський мир, укладений у 1829 році, повернув незалежність Греції. Проте турки покинули Акрополь щойно у квітні 1833 року. Афіни тоді налічували триста будинків і дві тисячі мешканців. Одним із перших актів короля Оттона є демілітаризація святого пагорба. Покинуті вояками позиції захоплюють археологи й архітектори.
В осінньому числі «Revue des Deux Mondes» за 1838 рік можна прочитати листа, який добре змальовує стан пам’яток: «Ви також, дорогий Приятелю, бачили й дивувались Акрополем; проте щоб тепер туди потрапити, Ви мусите пройти через цілий перстень укріплень, треба оминути бастіон, відтак одну й другу батареї. Дійшовши до підніжжя Пропілеїв, Ви марно шукатимете Пропілеї. Перед Вами постане склад пороху, оточений товстими мурами, серед яких із труднощами можна зауважити ув’язнені колони. Ідучи далі цією дорогою, через вузький прохід праворуч, Ви марно шукатимете храму Безкрилої богині перемоги. Але ж це, прецінь, було тут, скажете Ви сам собі, тримаючи в руках книжку Павсанія, саме тут, із цього місця, звідки видно море і де Егей ген колись — із оком, втупленим в кораблі, які мали привезти сина його Тезея, переможця Мінотавра, — кинувся зі скелі, обманутий чорними парусами, які він узрів на горизонті. То власне тут, на цьому місці має бути храм Ніки Безкрилої. Однак цю споруду зруйнували гармати венеціанців у 1687 році, а руки турків розпорошили матеріали, забрали мармур, і саме місце змінили до невпізнання. Опинившись врешті на Акрополі, все ще шукаючи Пропілеї, Ви хочете принаймні відкрити Пінакотеку, яка становила ліве крило цього прекрасного входу. Тепер Ви знайдете серед натовпу турецьких будинків єдину залу, заповнену уламками на три чверті її висоти. Саме в цій залі архітектор Стюарт намагався реконструювати храм перемоги через неспроможність знайти його деінде».
У перші роки монархії міркували над проблемою розміщення нової королівської садиби. Німецький неокласичний архітектор Карл Фрідріх Шинкель запроектував новий Акрополь. Макет цього, на щастя не втіленого, марення вкидає нас іще сьогодні у збентеження й жах. Парфенон гинув у повені портиків, колон і важких ротонд. Цю фальшиву архітектуру мали б до всього прикрасити висячими садами, терасами троянд, купинами кипарисових дерев і пальм. Понад кам’яними декораціями (наче з поганої опери) мусив височіти пам’ятник Афіні, який мав би мало спільного з духом Фідія.
Небагато туристів, котрі сьогодні відвідують Акрополь, усвідомлюють, що те, що вони бачать, є результатом наполегливої реконструкції, яка триває майже сто років. Утім, слово «реконструкція» у цьому випадку вводить в оману. На окреслення таких робіт уживають неологізму anastylos, що означає повторне спорудження колони, а в ширшому сенсі слова окреслює будь-які роботи, пов’язані з укладанням згідно з первісним ладом і зміцненням автентичних фрагментів архітектури за чіткими археологічними принципами.
Наприкінці тридцятих років XIX століття був виконаний перший anastylos храму Афіни Ніке, зруйнованого турками. Під час цих робіт було, проте, вчинено дві кардинальні помилки: не був зміцнений бастіон, на якому височів храм, і також не було досліджено античних фундаментів. Через сто років будівлю мусили камінь за каменем демонтувати і зводити її повторно.