Спершу етруські міста-держави були монархіями, на чолі яких стояв суверен, lucumo, котрому належала релігійна, законодавча та військова влада, тобто абсолютна. Криза цієї влади окреслилася, подібно як і в Римі, між VI і V століттями до Р.Х., і так само, як у всьому світі, символи виявилися більш живучими, ніж те, що вони спершу означували. Золота корона, sella curulis — трон, оздоблений слоновою кісткою, лікторські різки й двосічна сокира (подібна до мінойської) були «запозичені» римлянами і стали атрибутами вищих урядовців і тріумфаторів. В Етрурії на зміну давній монархії прийшла влада олігархів, котрі боронили свої привілеї від загрози єдиновладдя та плебейських рухів, які, попри бунти, що спалахнули, скажімо, у 264 році до Р.Х. в Вольсінії, не змогли модифікувати негнучкої та складної соціальної системи. Аристократичній етруській державі було чуже поступове вирівнювання відмінностей між патриціатом і плебеями, відоме з перших століть римської республіки. Навіть дивовижні митці — грецькі ремісники, які дуже рано оселились у Тосканьї, мали у цій країні політичний статус метеків. Що й казати про рабів? Їхня доля була не кращою, ніж в інших античних державах, про що свідчать бунти, які топили в крові. Не варто вірити тому, що розповідають про лагідність етрусків сентиментальні романісти, чи сценам із фресок (адже вони є кінофільмом із життя вищих сфер), де між столами учти метушаться прекрасні чашники, флейтисти й танцюристи.
Тисячі невеличких скульптурних зображень етруських воїнів, котрі можна побачити в італійських музеях, збуджують почуття захвату й лагідного співчуття водночас. Стрункі тіла, прекрасні голови, прикрашені шоломами, списи, які вони тримають легко, наче пір’їни, радше асоціюються з балерунами, ніж із кровожерними солдатами. Всупереч цим естетичним сугестіям, армія тіренців радше за все була загалом бойовою і вже напевно дуже добре спорядженою та організованою. На знайденій поблизу Болоньї бронзі вона зображена у марші. На чолі перебуває кавалерія, відтак піхота, виразно поділена на три шереги: першого удару і двох важко озброєних ліній. Похід замикають легко озброєні вояки. Це докладно відповідає поділові римського легіону на hastati, principes і triarii[46]. Навіть у цій царині етруски стали — собі на згубу — вчителями римлян.
Втім, що таке стратегія і панцер у порівнянні з божою громовицею і записаними на небесах долями? Етруски, поза всяким сумнівом, були одним із найбільш релігійних народів античності, але їхня віра, якщо вона й дарувала їм розраду, то не окрилювала, як арабів чи євреїв. Навпаки, вона змогла обплутати своїх адептів щільними тенетами фаталізму.
На противагу грецькій чи римській релігії, то була об’явлена релігія. Певного дня з борозни землі очам здивованого землероба Таркона, засновника Тарквінії, явилася надприродна істота. То був бог Тагес. Він мав постать дитини, проте мудрість старезного дідугана. На вигуки переляканого Таркона збіглися люди. Тагес почав їх повчати.
Тим, що ми знаємо про етруську релігію, завдячуємо римським, грецьким і візантійським коментаторам. Ці коментарі походять із пізнішої епохи, коли цивілізація тіренців уже померла. Мабуть, саме цим можна пояснити мізерні відомості про те, що становить квінтесенцію релігії, тобто метафізику й моральність. Увага коментаторів зосереджена переважно на її, якщо так можна сказати, технічному аспекті — ворожбитстві, згідно з переконаннями античних письменників — genetrix et mater superstitionum[47].
«Етруська дисципліна» — так її називали римські інтерпретатори — була кодексом правил, які регулювали стосунки між богами й людьми, та спиралася переважно на тлумаченні знаків. Між людським мікрокосмосом і макрокосмосом богів виникали суто формальні зв’язки, впорядковані в тій «дисципліні». Справою жерців було розшифрування долі людей і народу.
Святі книги етрусків, хоча їхня традиція була спершу, як і традиція кельтських друїдів, усною, поділялися на три основні частини: Libri haruspicini, які трактували мистецтво ворожби на нутрощах (переважно печінці) тварин, Libri fulgurates містили інтерпретацію блискавок, врешті, Libri rituales були найбільш обширною збіркою правил, які стосувались індивідуального та громадського життя, містили способи заснування міст і спорудження храмів, конституцію й тлумачення снів і чудес.