Наших педагогів, а Ґжесьо був тут класичним прикладом, не зваблювали новинки фройдівської школи, і вони не звертали найменшої уваги на те, чи вирощують у нас комплекси, чи ні. Мабуть, вони чинили слушно. Жорстокість школи готувала до жорстокого життя. А пізніше виявилося, що комплекси є цінною річчю і збагачують внутрішнє життя.
Отож, ми навчалися латинської мови у Ґжеся. Як? У муках. У класі панувала майже військова дисципліна, а двійки сипалися наче з рукава. Коли атмосфера ставала нестерпною, наш професор-центуріон підводив нас із лав і дозволяв на все горло репетувати (аби лиш латинською мовою), найчастіше, «Ave, Caesar, morituri te salutant[68]», тож ми кричали і, єднаючись у цьому крикові, долали страх і слабкість духу.
Однією з підстав римської могутності та її головним гарантом була римська армія. Її порівнювали з серцем чи хребтом імперії. Справді, то була військова сила, яка не мала собі рівних у тогочасному світі, і важко знайти подібну армію в пізнішій історії. Тому варто застановитися, в чому полягала таємниця її успіхів. Але перш ніж ми спробуємо відповісти на це запитання, повернімося ще ненадовго до легіонів у Британії.
Сили римських загарбників у 43 році складалися, як ми вже сказали, з чотирьох легіонів, два наступні висадилися на острові пізніше. Як довго окремі легіони зоставались у Британії і де варто шукати їхні головні пункти концентрації?
II Августа (легіон так називався, бо постав за часів імператора Августа) квартирував спершу в Глочестері (Ґлеві), проте в 71 році у зв’язку з наступом на заході був переведений до фортеці Керлон (Іска) на півдні Валлії, де залишався до кінця III століття. Після реорганізації війська за часів Діоклетіана він був частково переведений на шотландське узбережжя і квартирував у фортеці Річборо (Рутупіе) неподалік від сучасного Сендвіча в графстві Кент.
IX Іспана (переведений з Іспанії, звідси й назва) до 71 Року перебував у фортеці Лінколн (Лінд), відтак далі на північ у Йорку (Ебокар) — головному римському осідку на острові, де перебували кесарі під час візитів до Британії. Близько 120 року після Р.Х. той легіон був відкликаний і замінений на VI Віктрікс, який зостався в Йорку аж до кінця окупації.
XIV Ґеміна (Близнюк — мабуть, сплав двох легіонів) залишається на острові до 70 року, після чого його перевели до Германії.
XX Валерія гіпотетично спершу квартирував у Ґлочестері, близько 78 року був перекинутий до Честера (Дева) у Валлії. Його доля достеменно не відома. Найімовірніше, його відкликали наприкінці IV століття для оборони північних кордонів імперії.
II Адіутрікс (утворений кесарем Веспасіаном на узбережжі Адріатики як резервний легіон) прибув до Британії в 71 році та зайняв фортецю Лінколн (покинуту IX легіоном); пізніше його перемістили до Честера; відкликаний у 86 році на Дунай. Усе це було сказано для того, щоб стерти з уяви традиційний образ легіонів, які нерухомо застигли на кордонах імперії.
Величезні території Римської імперії (за Адріана 3 340 000 км2), суходільний кордон, який розтягнувся на 10 тисяч кілометрів, війни та завоювання можуть зродити припущення, що Рим був військовою державою, де кожен другий громадянин перебував під прапорами чи працював для армії. Це припущення помилкове. Чисельність армії навіть у період її найбільшого розквіту, оцінюється значно нижче, ніж у півмільйона осіб. Беручи до уваги, що за часів Августа — як оцінюють статистики — все населення імперії становило 54 мільйони, це дає показник, менший 1 % озброєних громадян.
Отож не кількість, а якість — вишкіл, організованість, тактичні навички — була вирішальною для переваги римських орлів. Римляни зустрічалися на полі бою зі шляхетними добровольцями, наїзниками, які боронили свою свободу. Самі ж вони входили до складу регулярної армії, заснованої на призові, а кожен солдат був фахівцем свого ремесла.
Кількість легіонів, тобто підрозділів першої лінії, демонструє дивовижну сталість упродовж довгої історії імперії: вона вагається всього лише від 27 до 33 (чи як стверджують інші автори — від 25 до 35). До складу легіонів входили римські громадяни; зазвичай вони квартирували на кордоні імперії. У столиці перебувала тільки преторіанська гвардія — прибічна варта кесаря, яка супроводжувала його під час кампаній. У пізній період цезарства гвардія була могутнім політичним чинником і не раз впливала на вибір й криваве усунення кесарів.
68