– Як завжди, обираєш собі друзів із самих низів, еге ж? Шкода, що ти не чув вереску свого товариша Амансіо, коли він розповідав, де нам тебе знайти. По кабелю на кожному яйці – і навіть герої щебечуть, мов солов’ї.
Зустрівшись із цими очима й пригадавши все, що знав про них, Фермін відчув, що вся та дрібка мужності, яку йому вдалося зібрати в цій труні з рушницями і яка не вийшла з нього разом із потом, вилилася від жаху сечею.
– Фу, від тебе тхне гірше, ніж від твого волохатого дружка, – мугикнув Фумеро. – Гадаю, тобі не завадить скупнутися.
Фермін почув кроки й галас людей, які відсували ящики й розкидали речі по трюму. Поки це відбувалося, Фумеро не рухався ані на сантиметр зі свого місця. Його очі, немов очі змії перед пташиним гніздом, терпляче свердлили темні нутрощі скрині. Невдовзі Фермін відчув сильний удар по ящику. Спершу він подумав, що поліціянти хочуть розбити його сховок, але, побачивши кінці цвяхів, які повиступали по краях, усвідомив, що вони прибивають віко. Наступної секунди ті кілька мізерних міліметрів прозіра між накривкою і бортом скрині зникли. Його поховали у власній схованці.
Відтак Фермін зрозумів, що скриня почала рухатися поштовхами і що, підкорюючись наказам Фумеро, частина екіпажу судна спустилася до трюму. Уявити все інше було неважко. Кільканадцять чоловіків підважили скриню, і він почув, як брезентові паски труться об дошки, охоплюючи їх. Потім почувся брязкіт ланцюгів, і Фермін відчув раптовий ривок: ящик підіймали краном нагору.
6
Арраес та його команда спостерігали, як скриня гойдається в повітрі на висоті шести метрів над палубою. Фумеро виринув із трюму, знову надіваючи темні окуляри й задоволено всміхаючись. Підвівши погляд на місток, він по-військовому віддав честь, немовби глузуючи.
– Із вашого дозволу, капітане, ми знищимо щура, якого ви везли на своєму кораблі, одним-єдиним по-справжньому ефективним способом.
Фумеро показав кранівникові, щоб опустив ящик на кілька метрів, аж доки той не опинився на рівні його обличчя.
– Маєш якусь останню волю чи, може, хочеш покаятися?
Матроси заніміло дивилися на скриню. Звідти долинув тільки виск, немовби там зачаїлося маленьке нажахане звіреня.
– Ну-ну, не плач, не варто, – промовив Фумеро. – До того ж я не лишу тебе самого. Там на тебе вже зачекалася ціла купа твоїх дружків…
Ящик знову піднявся в повітря, і кран став повертатися до борту. Коли скриня зависла метрах у десяти над водою, Фумеро ще раз озирнувся на місток. Арраес дивився на нього скляним поглядом, бурмочучи щось собі під ніс.
«Сучий син», – вдалося розібрати поліціянтові.
Відтак Фумеро кивнув, і скриня з двомастами кілограмами гвинтівок і невеличким додатком у вигляді ще п’ятдесяти Фермінових кілограмів ринула в холодні й темні води барселонського порту.
7
Падаючи в порожнечу, Фермін ледве встиг упертися руками й ногами в стінки скрині. Коли та зіштовхнулася з поверхнею води, усі гвинтівки підстрибнули і з силою вдарили у віко. Якусь хвилю скриня трималася на воді, погойдуючись на хвилях, як поплавище. Фермін намагався виборсатися з-під купи гвинтівок, під якими опинився. У ніздрі вдарив різкий запах селітри й мазуту, а потім почувся дзюркіт води, що струменіла крізь дірку, яку пробила куля Фумеро. За якусь частку секунди Фермін відчув холодний доторк рідини, що покривала дно скрині. Його охопила паніка, і він зібгався, намагаючись переповзти вище. Та коли йому це вдалося, гвинтівки зсунулися, переважили, і скриня різко перехилилася. Фермін упав ницьма на зброю. У цілковитій темряві він намацав купу гвинтівок і кинувся її розбирати, шукаючи отвір, крізь який протікала вода. Ледве йому вдавалося перекласти за спину з десяток гвинтівок, як ті знову падали на нього, спихаючи на дно скрині, що дедалі більше перехилялася. Вода вже покрила йому ноги й струменіла поміж пальцями. Вона підбиралася вже до колін, коли Фермін нарешті відшукав отвір і сяк-так затулив його обома руками. Аж тут із палуби корабля почулися постріли, і кулі пробили дошки. У скрині утворилися три нових дірки, крізь які просякло зеленаве світло, і Фермін побачив, як вода навально рине всередину й за якусь мить сягає його пояса. Шаленіючи від страху, він закричав і спробував дотягнутися рукою до одного з отворів, проте раптовий поштовх відкинув його назад. Звук, що наповнив нутрощі скрині, вжахнув його: Фермінові здалося, ніби якесь морське чудовисько проковтнуло його. Вода підступила йому до грудей, холод забивав дух. Знову зробилося темно, і Фермін зрозумів, що скриня невблаганно тоне. Його права рука піддалася перед натиском води. Крижаний струмінь змив сльози з його обличчя, і вони розчинилися в темряві. Фермін спробував схопити останній ковток повітря.