Мерседес усміхнулася й стенула плечима.
– Ти сьогодні прегарна. Ану лишень краще роздивлюся тебе!
Дівчина опустила очі.
– Ця сукня просто дивовижна і дуже тобі до лиця.
– Це материна.
– Після сьогоднішньої вечірки вона має бути твоєю і тільки твоєю.
Зашарівшись від компліментів, Мерседес кивнула, відчуваючи, однак, гіркий присмак провини.
– Ви не бачили мого батька, доньє Ірено?
Жінка похитала головою.
– Просто всі запитують про нього…
– Нехай чекають.
– Я пообіцяла йому, що буду лише до дев’ятої. На три години менше, ніж Попелюшка.
– Тоді нам треба поквапитися, доки я не перетворилася на гарбуз, – не надто весело пожартувала вихователька.
Вони пройшли через парк стежкою під гірляндами ліхтариків, що освітлювали обличчя незнайомців, які усміхалися їм, наче добрим приятелькам, і підносили келихи з шампанським, що зблискували, наче лезо отруєного кинджала.
– Батько спуститься на бал, доньє Ірено? – запитала Мерседес.
Вихователька почекала, доки вони відійдуть якомога далі від нескромних вух і потайних поглядів, і аж тоді відповіла:
– Я не знаю. Я не бачила його сьогодні цілий день…
Мерседес збиралася відповісти, коли почула, що позаду сталося якесь невеличке сум’яття. Вона обернулася й побачила, що оркестр перестав грати і що один із тих пліткарів, що так негарно відгукувалися про її батька, видерся на поміст і намірився звернутися до присутніх. Перш ніж Мерседес запитала, хто це такий, наставниця прошепотіла їй на вухо.
– Це дон Хосе Марія Альтея, міністр управління [16]…
Слуга простягнув мікрофон політику, і перешіптування гостей змінилося шанобливою мовчанкою. Музиканти прибрали врочистого виразу на обличчях і звели свої погляди на міністра, який усміхався, споглядаючи перед собою публіку, що завмерла в сумирному вичікуванні. Альтея перебігся очима по сотнях облич, що дивилися на нього, і задоволено кивнув. Нарешті владно й неквапно, як проповідник, що знає покірливість своєї пастви, підніс мікрофон до губ і розпочав свою промову.
3
– Дорогі друзі, для мене велика честь і приємність промовити кілька слів перед таким шановним товариством, яке зібралося тут, щоб віддати сердечну й заслужену шану одному з найвидатніших людей нової Іспанії, що відродилася з власного попелу. І я неабияк задоволений, що можу зробити це саме тепер, коли минуло двадцять років від славетного трімфу нашого хрестового походу за національне визволення, яке піднесло нашу батьківщину на п’єдестал світової політики. Нашу Іспанію, що нею кермує рука генералісимуса, направлена самим Господом Богом, витворено мужністю таких людей, як наш сьогоднішній господар, якому ми так багато завдячуємо. Без нього неможливо уявити розвиток нашої великої нації, якою ми так пишаємося сьогодні і якій так заздрить увесь Захід. Як неможливо уявити без нього і розвиток нашої безсмертної культури. Мене сповнює гордість і вдячність за те, що я можу назвати своїм другом цю людину: дона Марісіо Вальса-і-Ечеваррію.
Хвиля аплодисментів прокотилася натовпом від одного кінця парку до другого. До овації долучилися і слуги, і охоронці, і музиканти. Альтея перечекав оплески і схвальні вигуки з доброзичливою усмішкою, киваючи з батьківським виразом на обличчі й заспокоюючи захват слухачів кардинальським жестом руки.
– Що можна сказати про дона Маурісіо Вальса такого, чого про нього ще не сказали? Його бездоганна й зразкова кар’єра почалася разом із нашим Національним рухом і вписана золотими літерами в нашу історію. Але я візьму на себе сміливість стверджувати, що саме в галузі мистецтва й літератури наш дорогий дон Маурісіо досяг виняткових успіхів і ощасливив нас діяннями, які піднесли культуру нашої країни на новий щабель. Він не вдовольнився тим, що зробив чималий внесок в освіту трудівників режиму, що приніс мир, справедливість і процвітання іспанському народу. Дон Маурісіо знав, що людина живе не тільки хлібом насущним, і став найяскравішою зіркою нашого красного письменства. Автор безсмертних творів, славетне перо Іспанії, засновник Інституту імені Лопе де Веґи – який поширює нашу мову й літературу по всьому світу і який тільки цьогоріч відкрив представництва у двадцяти двох світових столицях – невтомний і прекрасний видавець, першовідкривач і оборонець високої літератури і щонайвидатніших представників культури нашого часу, творець нової форми розуміння мистецтва й думки… Мені бракує слів, щоб описати непомірний внесок нашого господаря у створення системи освіти сьогоднішнього й майбутнього покоління іспанців. Завдяки його праці на чолі Міністерства національної освіти постали організації, фундаментальні для нашого навчання й творчості. Отже, цілком можна стверджувати, що до Маурісіо Вальса іспанської культури, як такої, не існувало взагалі. Його спадок і геніальне бачення будуть із нами протягом багатьох поколінь, а його безсмертна праця залишатиметься на самому вершечку іспанського Парнасу повік-віків.
16
Міністерство управління (