– Мисливець повинен розуміти, що в ключовий момент ловів між ним і здобиччю зникає будь-яка різниця. Полювання – справжнє полювання – це герць між рівними. Ніхто не знає насправді, хто він, мисливець чи здобич, доки не проллється кров.
Хіль де Партера замовк, і по кількох секундах театральної мовчанки, що її вимагали глибокі роздуми над тою істиною, яку їй щойно виявили, Алісія з шанобливим виразом на обличчі поцікавилася:
– Генералісимус також керується у своєму житті цим принципом?
Під столом Леандро застережливо наступив їй на ногу.
– Буду відвертим, дівчино: ви мені не подобаєтеся. Мені не подобається те, що я про вас чув. Мені не подобається ваш тон, і мені не подобається те, що ви змусили мене сьогодні чекати довбаних півдня, гадаючи, ніби можете забирати мій час. Мені не подобається те, як ви дивитеся на мене, а ще більше не подобається та насмішка, з якою ви дозволяєте собі розмовляти з начальством. Якщо мене щось і бісить по-справжньому, то це люди, які не знають свого місця в цьому світі. А ще більше мене бісить нагадувати їм про нього.
Алісія покірливо опустила очі. Температура в їдальні, здавалося, різко впала градусів на десять.
– Я прошу пана голову мені пробачити, якщо…
– Не перебивайте мене. Якщо я з вами ще досі тут розмовляю, то лише через довіру до вашого очільника, який із незрозумілої мені причини вважає, що саме ви підходите для того завдання, яке я маю вам доручити. Але я хочу, щоб ви чітко собі затямили: від цієї миті ви відповідаєте переді мною. А в мене немає ані терпіння, ані великодушності присутнього тут сеньйора Монтальво.
Хіль де Партера пильно поглянув на неї. Він мав чорні очі, рогівку яких вкривала сітка крихітних червоних капілярів, які, здавалося, ось-ось луснуть. Алісія уявила, як він, у капелюсі з плюмажем і маршальських чоботах, цілує королівську дупу каудильйо на одному з тих полювань, на яких батьки нації винищують звірину, яку полчища слуг приганяють до них на відстань пострілу. Потім ці високодостойники вимазують собі яйця порохом і кров’ю домашньої птиці, щоб відчувати себе справжніми чоловіками й завойовниками, для більшої слави Бога й Вітчизни.
– Я переконаний, що Алісія не хотіла тебе образити, друже мій, – втрутився Леандро, який найпевніше неабияк насолоджувався тим, що відбувалося за столом.
Алісія підтвердила слова свого начальника, кивнувши з урочистим і покаянним виразом на обличчі.
– Зайве казати, що та інформація, яку я вам повідомлю, суворо конфіденційна, а нашої розмови ніколи не було. Вам усе зрозуміло щодо цього, Ґріс?
– Цілком зрозуміло, пане голово.
– Чудово. Тоді зробіть таку ласку негайно доїсти свій тост, і ми перейдемо до справи.
5
– Що вам відомо про Маурісіо Вальса?
– Міністра? – перепитала Алісія.
Дівчина на якусь хвилю замислилася, намагаючись упорядкувати той потік образів, який наринув на згадку про довгу й широко висвітлену в пресі кар’єру дона Маурісіо Вальса. Бундючний, доглянутий профіль, завжди під найвигіднішим кутом на світлинах і в найдобірнішому товаристві, приймає почесті й роздає незаперечну мудрість життя під оплески й захоплені вигуки придворних клакерів. Канонізований ще за життя Маурісіо Вальс здійнявся на верхівку завдяки власним старанням, а також завдяки допомозі самопроголошеної інтелектуальної еліти країни і став смертним утіленням зразкового образу іспанця – Людини пера, Лицаря думки й мистецтва. Володар незчисленних премій і вшанувань. Символ – без жодного натяку на іронію – культурної та політичної еліт країни, міністр Вальс насолоджувався увагою провладної преси. Його лекції на найбільших майданчиках Мадрида завжди збирали всіх найпомітніших членів суспільства. Його повчальні статті щодо актуальних тем перетворювалися на незаперечні істини. Юрми газетярів, які годувалися з його руки, бігали за ним і зі шкури пнулися, вихваляючи міністра. Час від часу відбувалися його авторські вечори, на яких Вальс разом із найвидатнішими артистами Іспанії читав вірші та уривки зі своїх найвідоміших театральних творів. Квитки на ці вечори розходилися, як гарячі пиріжки. Літературні праці міністра було проголошено вінцем творіння, а його ім’я записано поряд із іменами великих майстрів. Маурісіо Вальс, найвидатніший розум Іберії, світоч, який осяває весь світ.
– Нам відомо те, що пишуть у пресі, – втрутився Леандро. – Яка, по правді кажучи, останнім часом висвітлює його життя куди скупіше, ніж це вона робила раніше.
– Зовсім не висвітлює, – підтвердив Хіль де Партера. – Гадаю, сеньйорито, ви теж зауважили, що з листопада 1956 року, уже протягом майже трьох років, Маурісіо Вальс, міністр національної освіти (або ж міністр культури, як більше подобається йому самому) і, коли дозволите, улюбленець іспанської преси, майже зовсім зник із публічного життя і практично не з’являється на офіційних заходах.