– Це давня рана. Ще з тих часів, коли я була маленькою дівчинкою. Часом, коли дощить або дуже вогко, вона починає боліти.
– Нещасливий випадок?
– Щось на кшталт цього.
– Мені шкода.
– Таке трапляється. Ти не проти, якщо я поставлю тобі кілька запитань?
Очі дівчинки наповнилися тривогою.
– Про мого батька?
Алісія кивнула.
– Ви збираєтеся його відшукати?
– Я збираюся спробувати.
Мерседес благально глянула на неї.
– Поліція не зможе його знайти. Це мусите зробити ви.
– Чому ти так кажеш?
Вальсова донька опустила очі.
– Тому що мені здається, він не хоче, щоб його знайшли.
– А чому ти так думаєш?
Мерседес далі стояла з похиленою головою.
– Не знаю…
– Донья Маріана розповіла, що того ранку, коли твій батько зник, ти сказала їй, ніби він пішов назавжди й ніколи не повернеться…
– Це правда.
– Того вечора батько сказав тобі щось, що змусило тебе так думати?
– Я не знаю.
– Ти говорила з ним того вечора, коли відбувався бал-маскарад?
– Я піднялася до нього в кабінет. Він так і не з’явився на балі. Був у кабінеті з Вісенте.
– Вісенте Кармоною, своїм охоронцем?
– Так. Він був засмучений. Мав дивний вигляд.
– Він пояснив тобі, чому засмучений?
– Ні. Батько каже мені тільки те, що, на його думку, мені хочеться почути.
Алісія засміялася.
– Усі батьки так роблять.
– Ваш також?
Алісія лише всміхнулася, і Мерседес не наполягала на відповіді.
– Я пам’ятаю, що коли зайшла до кабінету, батько розглядав книжку.
– А не пам’ятаєш, чи це була книжка в чорній обкладинці?
На обличчі Мерседес з’явилося здивування.
– По-моєму, так. Я запитала батька, що це за книжка, і він відповів, що вона не для юних дівчаток. Мені здалося, він не хотів, щоб я її бачила. Мабуть, це була заборонена книжка.
– Твій батько має заборонені книжки?
Мерседес кивнула, знову з відтінком сором’язливості.
– У замкненій шафі у своєму кабінеті в міністерстві. Він не знає, що мені відомо про це.
– Ну, від мене він не дізнається. Скажи-но, а батько часто брав тебе з собою до свого кабінету в міністерстві?
Мерседес похитала головою.
– Я була там лише два рази.
– А в місті?
– Мадриді?
– Так, у Мадриді.
– Тут у мене є все, що потрібно, – відказала дівчинка не надто впевнено.
– Можливо, якось ми з тобою виберемося до міста разом. Прогуляємося. Або сходимо в кіно. Ти любиш кіно?
Мерседес закусила губу.
– Я ніколи там не була. Але мені хотілося б сходити з вами.
Алісія взяла долоні дівчинки у свої й усміхнулася щонайприязніше.
– Ми підемо на Кері Ґранта.
– Я не знаю, хто це.
– Це ідеальний чоловік.
– Чому він ідеальний?
– Тому що його не існує.
Мерседес знову розсміялася своїм стриманим і невеселим сміхом.
– Що ще сказав тобі батько того вечора? Ти щось ще пам’ятаєш?
– Не багато. Сказав, що любить мене. І любитиме, хай що б там не сталося.
– Ще щось?
– Батько був знервований. Він побажав мені доброї ночі й лишився в кабінеті розмовляти з Вісенте.
– Може, ти чула щось із їхньої розмови? – запитала Алісія.
– Підслухувати за дверима недобре…
– А я завжди гадала, що тільки так можна почути найцікавіші розмови, – зауважила Алісія.
Мерседес лукаво всміхнулася.
– Батько гадав, що хтось там був. Під час балу. У його кабінеті.
– Він не сказав хто?
– Ні.
– Що ще? Нічого не привернуло твоєї уваги?
– Щось про список. Батько сказав, що хтось має список. Хто, я не знаю.
– А що це за список, про який вони говорили?
– Не знаю. Список із чисел, мабуть. Мені шкода. Я хотіла б допомогти вам більше, але це все, що мені вдалося розчути…
– Ти мені й так дуже допомогла, Мерседес.
– Справді?
Алісія кивнула й погладила її по щоці. Ніхто так не гладив Мерседес відтоді, як пальці її матері, що десять років тому опинилася прикутою до ліжка, перетворилися на рибальські гачки.
– Як ти гадаєш, що мав на увазі твій батько, коли казав «хай що б там не сталося»?
– Не знаю…
– Твій батько казав таке колись раніше?
Дівчинка не відповіла, лише пильно дивилася на Алісію.
– Мерседес?
– Мені не подобається говорити про це.
– Про що?
– Батько казав ніколи нікому про це не розповідати.
Алісія нахилилася до Мерседес і взяла її за руку. Дівчинка тремтіла.
– Але ж я не ніхто. Мені ти можеш про це розповісти…
– Якщо батько дізнається…
– Він не дізнається.
– Присягаєтеся?
– Присягаюся. Нехай я помру, якщо брешу.
– Не говоріть так.
– Розкажи мені, Мерседес. Те, що ти розповіси, залишиться між нами. Даю тобі слово.