Мовчки підійшли до дерев. На чорних оксамитних стовбурах химерно звивалося спіральне віття, широко розкривало віяла листочків назустріч променям Сонця. Між тими листочками блищали круглі горішки. Славко простягнув руку, торкнувся одного плоду пальцем, відсмикнув руку назад.
— Не кусається? — поцікавилася дівчина.
— Наче ні. Треба… покуштувати.
Він уже сміливіше зірвав горішок, поклав на долоню. Горішок не ворушився, не кусався, не протестував. Тоді хлопець взяв його на зуб, розкусив. Хруснула шкаралупа. З неї викотилося невелике бузкове зернятко. Славко повагався, потім махнув рукою.
— Слина котиться, так захотілося їсти. Хай — що буде!
Він пожував зернятко, проковтнув. В роті стало гаряче, плоди мали ніжний запах, як у трояндових пелюсток. Ліна дивилася на товариша, ковтала слину.
— Ну як?
— Як мед!
Дівчинка, почувши те, накинулася на сині дерева, почала обшморгувати рясні плоди. Славко помагав їй. Вони напхали повні кишені. Незабаром сиділи на кам’янистій кручі і наминали смачний марсіанський врожай.
Поївши, Славко вдоволено сказав:
— Не пропадемо.
— Атож! — згодилася вона. — Якби ще водиці…
— Пошукаємо. Глянь — там долина. Може, знайдемо джерело. Або потічок.
Шукачі рушили вниз. Минали сині плодові дерева, чорно-зелені чагарі, блискучі тремтливі лишайники, що покривали верхів’я горбів. В долині кучерявилися голубі трави чи, може, мохи. Між ними щось блиснуло. Славко схилився, гукнув:
— Вода!
Він вмочив палець, спробував на язик.
— Як лід. Джерельна вода.
Розгорнувши мохи, Славко набрав у долоню води, дав дівчинці. Ліна жадібно сьорбнула.
— С-с-с! Смачно! Ніколи не пила такої доброї води. Ще!
Напившись досхочу, мандрівники повеселіли.
— Тепер можна пошукати господарів.
— Марсіан?
— Атож. Господарі покажуть свою планету, ми їх розпитаємо про Світ Казки. Десь же є вчені, що запустили цю чечевицю?
— А мені додому закортіло, — зітхнула Ліна. Вона замріяно глянула в небо, в її очах заблищали сльози. — Там батьки знаєш як переживають!
— Ого, ще й як! — підхопив Славко. — Тільки ж нам не можна вернутися, доки ми не пройдемо казку до кінця…
— Ти не думай, — спалахнула дівчинка, — що я розкисла. То так, щось защеміло отут. Я не злякалася. Ні!
— Я знаю, Ліно. — Мені теж мариться рідне село, горби. Та тільки ми так далеко залетіли, що треба-таки знайти Планету Квітів. Ми не можемо забути про Нанті. Не журися! Раз почали шукати небувале — то знайдемо!
Вони поверталися до корабля, відшукуючи свої сліди на піску. По дорозі ще нарвали плодів. Біля густого куща з гарячими кривавими квітами Ліна зупинилася, захоплено скрикнула. Від квітів ішов задушливий пряний запах. Дівчина простягла руку до куща.
— Зажди! — застережливо гукнув Славко.
Довгі тонкі віти хитнулися вперед, обняли шию Ліни, потягли до себе. Вона заборсалася, закричала відчайдушно. Славко кинувся, хотів захистити. Кущ піднявся над грунтом, дихнув на хлопця задушливим смердючим туманом, поніс дівчинку в повітрі.
— Славку! — глухо крикнула вона. — Слав… ку…
— Ліно! — розпачливо закричав Славко, простягаючи руки до неї. — Ліночко-о-о!
Кущ із своєю жертвою зник за стіною дерев. Холод самотності охопив серце Славка. Він упав на блакитний килим мохів і заридав по-дитячому — голосно, нестримно…
РЯТУНОК
Що це — сон чи правда?
Де він? Що з ним діється?
Може, ось зараз прокинеться — і не буде довкола чужого краєвиду, химерних дерев, глибокого фіолетово-синього неба. І почується срібний сміх Ліночки, блиснуть привітом її очі, наче дві спілі сливи, зашумить над головою рідний ліс. Загавкає за парканом Герой, проводжаючи палких шукачів у дорогу за чарівною квіточкою.
Славко з божевільною надією піднімає погляд, дивиться довкола. Марення не минає. Все правда. Він у чужому світі, самотній. Прагнув добути казку, а лишився сам, загубив подругу. Що ж діяти, що придумати?
Він схопився, побіг до корабля. Якби хоч одна жива істота! Нехай навіть марсіани. Невже вони не зрозуміють, не допоможуть? Не може бути! На Землі навіть найчерствіші люди йдуть на виручку в небезпеці. Це саме повинно бути і в інших світах!
Срібна чечевиця, як і раніше, непорушно лежала на рудому пагорбі. Чорнів отвір люка. Славко на мить затримався біля входу. Може, спробувати розшукати Ліну на цьому кораблі? Адже він слухає команди і літає швидко. Аби тільки зуміти! Спочатку туди, де потвора схопила Ліну, а потім…