— Звідки взялися ці страшні створіння? — запитав Славко.
— Інколи матерія творить деградовані форми, — сказав Рон. — Тоді інші цивілізації повинні безжалісно нищити їх. Жалість в таких випадках ні до чого. Таке «життя» поїдає дорогоцінну енергію Всесвіту, руйнує єдність сущого…
Після жорстокого бою корабель сів на освітленому боці. Його оточили квіти-актинії. Вони стали жваві, рухливі. Сплітали довкола корабля живі вінки, літали в просторі, ніби творячи грайливий хоровод.
Славко пильно вдивлявся в жителів планетки, розгублено перезирався з Ліною.
— Це не вони, — сказав він.
— Хто — не вони? — не збагнув Рон.
— Не наші квіти. Не ті, які були в нас.
— Ти напевне знаєш? — розгубився Рон.
— Знаю. Нанті мені показувала Край Казки. Він не такий, як цей. Велика планета, схожа на Землю. Сонце не так близько і не такого кольору. І квіти не такі. Ніжні, тендітні, і в кожного — око серед пелюсток. Ніби такий малесенький екран. А в тому оці — видива всякі. Можна так спілкуватися.
— Квіти щасливі, — сказав керівний робот корабля. — Вони вдячні гостям за допомогу. Вони вже давно кличуть сусідів, але ніхто не прилетів. Ви — перші. Чим квіти можуть віддячити друзям?
— Запитай, — озвався Рон, — чи не знають вони ще якоїсь Планети Квітів? Мої товариші шукають такий світ.
— Він ще називається Краєм Казки, — з надією додав Славко.
— Вони знають таку планету, — відповів робот. — Але вона за Сонцем.
— За Сонцем? — скрикнув Славко. — Ліно, ти чуєш? Нанті саме так говорила…
— Що це означає? — здивувався Рон.
— Треба пройти крізь Сонячну Браму, — почулося у відповідь. — Там, у сусідньому гіперпросторі, кружляє Планета Квітів — наших братів.
— Не розуміємо.
До корабля підлетів гурт квітів-актиній. Вони утворили в просторі барвисту схему, в центрі якої кружляло кільце з жовтих квіточок, а довкола нього — кілька менших поєднань.
— Сонячна система, — сказав Рон. — Що вони хочуть пояснити? Запитай.
— Квіти показують вам свою схему будови простору в системі Сонця, — відповів робот. — Сонце — не куля, як ми гадаємо, а отвір у вакуумі, в світовій порожнечі.
— Отвір? — скрикнув Славко. — Куди?
— В інший світ. Ворота в потужному магнітному полі системи. Туди без упину засмоктується космічна матерія нашого світу, звідти — матерія іншого світу — антиречовина, і в місці зіткнення твориться плазмовий вихор, який ми й бачимо як Сонце.
— Дивна схема, — сказав Рон. — Але дуже цікава.
— За отвором Сонця є інший простір, — провадив далі робот. — Такий же безконечний, як і наш. Він ніби є дзеркальним відображенням нашого світу. Там свої зорі, свої планети, своє життя. Там ви відшукаєте Планету Квітів.
— І крізь Сонце можна пролетіти? — занепокоєно запитав Рон.
— Квіти кажуть, що можна. Вони інколи проникають туди. Вони допоможуть своїм визволителям спорудити надійний захист довкола корабля і пристрій, який змінить знак заряду при переході в інший світ. Квіти кажуть, що герої достойні пройти Сонячним Шляхом!
— Сонячний Шлях! — схвильовано повторив Славко. — Ось розгадка слів, які на прощання мовила Нанті. Тепер я вірю — квіти вказують правильну путь.
— Ми пройдемо Сонячним Шляхом, — твердо запевнив Рон. — Назад не вернемось, доки не відшукаємо Планети Квітів.
ВОГНИСТА БРАМА
Коли вже все було готове і корабель піднявся над планетою, Рон пильно глянув на своїх друзів, тихо запитав:
— Ще є час. Ви не боїтеся?
— Боюся, — зітхнула Ліна.
— І я теж, — чесно признався Славко.
— Можемо вернутися, — просто мовив Рон. — Я одправлю вас додому, на Землю.
— Ні, — нахмурився Славко. — Я не зможу вже жити, не побувавши в Краю Казки. Планета Квітів у біді. Як же я можу спокійно дихати, радіти?
— Але ми можемо загинути, — попередив Рон.
— Хай, — натхненно сказав Славко. — Аби казка жила!
— Хай, — ледве чутно повторила Ліна, але в її обличчі не було сумніву.
— Ти чув? — радісно запитав Рон, звертаючись до керівного робота.
— Чув, — спокійно відповів той. — Курс — на Сонце.
— До Сонячної Брами, — поправив його Рон. — Вперед!
Корабель, ніби срібна сльозина, впав у розпалену пащу полум’яного світила. Океан вогню поглинув зоряний космос, за стінами космольота стояла сліпуча стіна лютуючої плазми. Переможно співали прилади захисту, чітко доповідав робот:
— Пробили фотосферу… пояс факелів… входимо в лійку магнітного вихору…