Діти обнялися, з острахом дивилися вперед, знаючи, що вони лише пасивні спостерігачі. Досить енергозахистові послабитись — і вони одразу перетворяться в хмаринку, яка навіть нічого не додасть до неосяжного океану сонячного полум’я.
— Нова інформація для науки Ра, — зауважив керівний робот. — Треба переглянути всі гіпотези про походження системи і галактики.
— Правда твоя, — згодився Рон. — Цього і треба було чекати. Якщо всі зорі не газові кулі, а магнітні лійки, отвори в інші простори, в нову багатомірність, — то це незмірно збагатить пізнання Всесвіту.
— Я ще не збагнув, — признався Славко.
— Навіть мені це важко, — кивнув Рон. — Хоч я й вивчав багато дивних теорій.
— Проходимо центр вихору, — сказав робот. — Захист тримає добре, використовує три чверті енергетичного запасу.
Минали тривожні хвилини. Пломеніли за стінами корабля вихори плазми — багряні, блакитні, зелені. Здавалося, що час розтягнувся, тече повільно, невимовно довго. Серце знемагало, воно було не пристосоване для таких небувалих психічних навантажень…
І ось зненацька стіна вогню розійшлася, рожева корона охопила ясно-блакитний простір, попереду привітно пломеніли ніжні світила, а Сонце лишалося позаду — кипляче, гнівне, переможене.
— Що це? — скрикнув Славко.
— Ми в іншому просторі, — сказав Рон.
— Невже пробилися?
— Так! — радісно підтвердив Рон. — Глянь: тут інший космос. Не чорний, як у нас, а блакитний. Слухай, друже роботе! Ти молодець! Добре провів корабель. Тепер шукай Планету Квітів.
— Слухаю! — спокійно відповів робот.
ПРОБУДЖЕННЯ КАЗКИ
Планета пливла під кораблем порожня й непривітна. Зеленкувате Сонце освітлювало похмурі гори, велетенські замерзлі моря, вкриті кригою ріки, неосяжні рівнини, застелені білим сніговим покривалом. Ніде ні душі. Нема дерев. Нема живих істот. Ні птахів, ні людей, ні тварин.
— Невже це Планета Квітів? — сумно запитав Славко. — Де ж вони, як їх знайти?
— Я не помилився, — сказав робот. — Привів корабель так, як звеліли актинії.
— Сядемо на планету, — мовив Рон. — Ми досягли мети. Може, там, унизу, про щось дізнаємося.
Срібна чечевиця легенько сіла на снігову пелену. Рон увімкнув аналізатори, здивувався.
— Повітря чудове. Можна дихати.
— Вийдемо? — з надією запитав Славко.
— Згода.
У відчинений люк друзі ступили на поверхню планети. В просторі пливла тиша. Сніг холодно блищав під Сонцем. Славко ступив кілька кроків, печально оглянув далекий обрій.
— Нанті, кохана квітко, — сумовито промовив він. — Якби ти могла почути, то ти б прилетіла. Нанті, моя казкова, де ти? Ми знайшли Край Казки, ми прилетіли!
Враз щось сталося.
Ніби забриніла струна. Блакитне крило майнуло над світом. Засміялося Сонце. У просторі прокотилася ніжна мелодія пісні.
— Ви чули? — вражено запитав Славко. — Ти чула, Ліно?
— Чула, — крізь радісні сльози озвалася дівчинка. — Щось буде. Щось має бути!
Сніг почав танути. Та під ним не було води. Він щезав безслідно, як міраж у пустелі. 3-лід нього прокльовувалися розмаїті пуп’янки квітів, рослин. Тяглися до Сонця, розпукувалися. На обрії встала синя стіна дерев, повітря налилося блакитною імлою, попливло пружними теплими хвилями довкола.
Розкрилися барвисті пелюстки квіток, затріпотіли на вітрі крильцями, піднялися вгору. Почулася гучна музика, наче заграв небесний орган. В тій мелодії шукачі відчули щось знайоме, рідне, невимовно близьке. В свідомості відлунювали радісні слова, що котилися над світом:
— Казка повернулася! Казка воскресла! Браття, прокидайтеся! Казка воскресла!
Хвиля щастя захлюпнула шукачів. Вони стояли приголомшені, здивовані, безмовні. Перед ними діялося чудо казки. І вони були його учасниками, творцями.
Сніг щез на рівнині. Ніжна зелень трав і дерев покривала всю планету. А над тими чарівливими луками кружляли хмари неймовірно прегарних розмаїтих квітів.
— Ось вона! Ось! — несамовито закричав Славко.
— Хто? — не зрозумів Рон.
— Нанті! Наша подруга! — гукав хлопець радісно й схвильовано. — Нанті! Ти чуєш мене? Нанті?
Велика ніжно-блакитна квітка з трьома пелюстками сіла Славкові на плече, дзвінко засміялася. Розкрилися золотаві тичинки, глибоке мудре око зазирнуло в обличчя хлопця.
— Наша легенда правду сказала, — ніжно озвалася квітка. — Хлопець та дівчинка Землі пробудять Край Казки. Ти — син казкового народу, Славку! Наша планета шле вам свою ніжність і любов. Славку, Ліно! Ви — теж люди-квіти! Радійте з нами! Казка повернулася!