Выбрать главу

- Правильно вчинив, хвалю...

Джеймс пропустив Едну, допомiг їй перебратися через бар'єр. Нахилився, пiдiбрав два невеликi осколки.

- Вiзьми ж для аналiзу.

Една поклала гострi уламки в сумку, i всi троє, обминаючи непорушний прохiдницький комбайн, рушили по траншеї до пiдйомника. Тут, "на цьому боцi", їм одразу полегшало, вiдчули себе такими молодими, як i були насправдi, не пленталися, неначе старi, ступали пружно й сягнисто.

Сонце вже зайшло, лабiринт наповнювали сизуватi, але ще прозорi тiнi. Кук-Соммерс iшов, мовчки схиливши голову, Една теж не обзивалася, щоб не порушити його зосередженостi. У кабiнi пiдйомника вже чергував iнший лiфтер - м'ясисте обличчя, обрамлене густими бакенбардами, кашкет, насунутий на лоба, - цей, так само, як i його напарник, вмикаючи рубильника, з якоюсь пiдозрою зиркнув на робота.

Сiвши в машину, Кук-Соммерс одразу ж зв'язався з редакцiєю журналу "Нью саєнс". Робочий день скiнчився, кореспондента Патрика, звичайно, не було, але черговий дав його домашнiй телефон. Джеймс не рушив з мiсця, поки не зв'язався з ним i не домовився про зустрiч.

III.

- Няумуко, увiмкни телевiзор, - наказав Кук-Соммерс, поглянувши на годинника. Якраз мала початися програма "Новини науки i технiки".

Як тiльки замерехтiв екран i гарненька дикторка оголосила, що темою сьогоднiшньої передачi є "сенсацiйне вiдкриття молодого фiзика-ядерника Кук-Соммерса", Джеймс почав обдзвонювати друзiв i знайомих:

- Телевiзiю дивишся? Вмикай сьомий канал!

- Передають новини науки - може, поцiкавишся?

- Швидше вмикай сьомий канал - сенсацiя!

Сповiстив i мамi:

- Мерщiй до телевiзора - почуєш i побачиш те, про що мрiяла!

Мадам Кук-Соммерс тiльки й встигла прошепотiти: "Таки спрацювали гени..."

Тим часом екранна красуня просторiкувала, як було непросто добитися iнтерв'ю в нащадка Нобелiвського лауреата i яку велику люб'язнiсть виявив кореспондент журналу "Нью саєнс", записавши бесiду з ученим не лише на магнiтофонну, а й на вiдеострiчку.

Джеймс нетерпляче кружляв по лабораторiї. Кортiло, щоб швидше вибухнула сенсацiйна бомба, ну та нiчого, нехай теревенить. Зрештою, вся ця вода - на його млин. Вiн таки теоретик, бiс його мамi! Те, що вiн вивiдав у тому... е-е... Барбiкен-центрi, пройшло через його мозок, всоталося... I хто ж наважиться... Та и те сказати: хiба ж це погано вихопити добре пiдсмажений каштан?

Тим часом на екранi з'явилося його обличчя. Вираз трiшечки перенахмурений, ну, та нiчого, йдеться про серйознi речi, тут не до усмiшечок. Запускати руку в чуприну, може б, i не варт... А взагалi, цей Патрик - молодчина! От i сама формула крупним планом.

- Чи не змогли б ви прокоментувати цi знаки для наших глядачiв?

- От якби ми мали надпотужний синхротрон, то в ньому вiдбулася б отака реакцiя, - зазвучав його впевнений голос, i рука пiднесла вгору списаний аркуш. - У цiй формулi розкрита одна з найбiльших таємниць свiтобудови: слабка ядерна взаємодiя. Звичайно, людям, не втаємниченим у теоретичну фiзику, цi знаки мало що скажуть. Зате фахiвцi... - Тут Кук-Соммерс криво посмiхнувся. - Хоча Ейнштейна зрозумiли всього десяткiв два учених...

Це ефектно: заручитися пiдтримкою одного з великих.

- А що скаже Няумуко - електронний друг ученого?

Робот зблискує скляними очима, комiчний, ну достеменно живий.

- Таким вiдкриттям пишався б найдосконалiший комп'ютер!

Кук-Соммерс (не на екранi, а в лабораторiї) гукнув:

- Дивись, дивись, Няумуко! Впiзнаєш себе?

- Так, це моє дзеркальне вiдображення.

"Мудрий з бiса, - подумає Кук-Соммерс, - нiхто ж йому не пiдказував, сам змикитив. Як людина. Гiрше, коли людина як машина, хоча й електронна..."

Були й ще запитання, цей Патрик добре набив руку, вмiє "оживити" сухий матерiал, спитав навiть, чи є наречена, i вiн мало не обмовився про Мiзинчика, та вчасно схаменувся, на екранi це помiтно: хапнув повiтря ротом, вибалушив очi, ну та нiчого, все о'кей. Бомба вибухнула: ось воно епохальне вiдкриття!

Кук-Соммерс потирав руки вiд солодкого самозадоволення. Гарненька дикторка, усмiхаючись, оголосила:

- А тепер слово нашому науковому коментатору...

Джеймс поморщився: коментатору? Приший кобилi хвiст. Дивився на екран спочатку насторожено, пiдозрiливо, а далi... його почала розпирати лють. Що вiн собi дозволяє, цей хамило?! Одна пика чого варта...

А коментатор тим часом вправлявся у красномовствi, в'їдливо висмiюючи i "вiдкриття", зроблене Кук-Соммерсом, i самого "вченого".

- Нi, в нас iще не перевелися таланти, хоч їх i не сiють i не поливають! - iронiзував цей крокодил. - А яким ефектним методом вони рухають науку вперед! Ви чули, що сказав наш дослiдник: "От якби ми мали надпотужний синхротрон..." Достоту як у тiй байцi:

Якби всi моря в одно море

От величезне море було б!

Якби всi дерева в одно дерево

От величезне дерево було б!

Та якби всi сокири в одну сокиру

От величезна сокира була б!

Та якби всiх чоловiкiв злiпить в одного

От величезний був би чоловiк!

I якби той величезний чоловiк

Узяв оту величезну сокиру

Та рубонув величезне дерево,

А воно упало б у величезне море

Ото був би сплеск!

Ось така наукова пiдвалина блискучої гiпотези нашого вельмишановного...

Кук-Соммерса нiби пружиною пiдкинуло, пiдбiг до телевiзора i щосили вдарив ногою по екрану. Огидна ко-ментаторова пика розсипалась на друзки i миттю зникла.

- Телепень! Дундук! Заглянув би в майбутнє...

Почувся зумер телефону. Робот, що досi непорушно стояв бiля столу, взяв трубку.

- Вiтаю, мiс Една.

Рiвний, майже без iнтонацiй, роботiв голос подiяв на Джеймса заспокiйливо. Провiвши долонею по своїй рiдкiй чупринi, вiн пiдiйшов до апарата. Невже вона слухала того... блазня? Нi, Една клопочеться своїм. Та порода, яку вони пiдiбрали для аналiзу, зникла, ну, розтопилася, наче крижина, випарувала, її нема. Чи не мiг би...

- Добре, добре, - нетерпляче заговорив Кук-Соммерс, - поїдемо! I туди ж нам треба заглянути, вловлюєш? Клуб i кафе. Якщо нiчого не змiнилося... Ми з Няумуко зараз пiд'їдемо.

IV.

Кук-Соммерс i Една сiли за той самий столик у кафе Барбiкен-центру, i офiцiантка усмiхнулась до них, як до знайомих. Нумiзмат пiдiйшов, коли вони скiнчили їсти i допивали зеленкуватий сiк. Шумiли фонтани, приглушуючи людськi голоси, поряд плюскотiли хвилi.

Джеймс поставив порожню склянку, витер серветкою губи, а тодi вже дiстав з правої кишенi пiджака жменю металевих монет i з дзенькотом висипав їх на столик. Обличчя нумiзмата освiтилося радiстю, вiн заклiпав очима, смикнув свою чорну краватку.

- О... о, яка в вас колекцiя! - Почав мацати їх пальцями, та так обережно, неначе вони були гарячi. - Всi обмiняємо?

- Авжеж.

- Чудово! Я вам дуже вдячний, дуже...

Вiн зовсiм не поспiшав, милувався монетами, розглядаючи їх i так i сяк. Чи не найбiльше йому сподобалася срiбна крона: аж око прискалив, розглядаючи вершника з коротким мечем у руцi, а на другому боцi - одутле обличчя короля Георга III. А Кук-Соммерсовi не терпiлося швидше закiнчити цю процедуру мав ще розшукати того вченого, чию лекцiю вони слухали минулого разу. Отож вiн зцiплював зуби, щоб не заскреготати зi злостi. Завваживши, що Една нудиться, не витримав:

- Я поспiшаю, сер.

- Перепрошую, захопився.

Нумiзмат винувато поглянув на втомленi лиця своїх спiврозмовникiв, спритними пальцями поскладав монети у стовпчики - пенси, шилiнги, американськi центи, дiстав з кишеньки своєї бiлої тенiски плескатого комп'ютерика i миттю пiдрахував, скiльки заплатити. Розрахувавшись, уклонився, попросив навiдуватись до їхнього кафе i пiшов радiсною, пружною ходою, так, наче придбав хтозна-який скарб.

- Тепер у нас буде чим тут платити, - сказав Джеймс, ховаючи до кишенi пачку банкнотiв. - А то почуваєшся, наче безбiлетний пасажир.

- А я почуваюся, як бабуся, - зiтхнула Една, пiдводячись. - Мабуть, нездужаеться.

- Тримайсь, Мiзинчику, знайдемо того фiзика - i назад. Я також - як побитий пес.

Справдi, цього разу вилазка в майбутнє давалась їм тяжко. їхнi тiла нiби поважчали, пiдвестися ось iз-за столика i то треба було чималого зусилля. Уже спускаючись у лiфтi, Кук-Соммерс казав сердито: