власних чоловіків, жінкам, котрих продали в будинки розпусти, жінкам, котрі не можуть знайти свого місця
під сонцем і таке інше. Колись Рудому замовили фільм про «Ла Страду», а також декілька соціальних
роликів на «жіночу тему». Обіцяли, що добре заплатять, інакше б Рудий не взявся, бо він вважає себе
режисером художнього кіно, а не документалістом, тим більше не «кліпмейкером».
Фільм Рудий зняв, я його прослухала, і мені здалося, що вийшов чудовий фільм. Однак керівництво «Ла
Стради» його не схвалило. Рудий переконаний, що несхвалення фільму прямо пов'язано з тим, що він
відмовився вступити в інтимний зв'язок з однією шведською дамою. Шведська дама була відповідальною
особою і мала приймати роботу Рудого. «У мене все одно не вийшло б із нею, — жалівся та пояснював
Рудий. — Її підборіддя було схоже на п'ятку. Можеш собі уявити жінку з п'яткою замість підборіддя?
Можеш собі уявити, як така жінка може викликати бажання?» Відверто кажучи, мені було важко таке
уявити, але саме звідтоді всі жінки Швеції уявляються мені з п'ятками замість підборідь. Окрім Астрід
Ліндґрен, матусі Карлсона, вона не може такою бути, в таке я вже нізащо не повірю.
Я сказала, що не хочу, щоб наша квартира перетворилася на притулок. «Вона не дозволила, щоб у мене
вкрали гроші, — нагадала я Рудому обставини, за яких ми познайомилися з Ерікою. — Ти розумієш? Вона
не дозволила, щоб у мене вкрали гроші, і сказала, що вона дуже самотня, що їй нема куди подітися, як я
мала вчинити?» Я спіймала себе на тому, що почала виправдовуватися, Рудий це так само помітив. «Ти дуже
добра, моя люба. Але знаєш, що я хочу тобі сказати? Це як з кошеням. Пам'ятаєш? Я приніс кошеня, дав
йому молока, а потім випустив його на вулицю. Бо ти сказала, що воно може подряпати меблі та нові
шпалери. Ти ж так сказала? А воно було безпорадне й маленьке, це кошеня, на відміну від цієї хвойди. Та
вона ж як телеграфний стовп. От і тепер ти мусиш прийняти таке рішення. До речі, зараз навіть не зима».
Рудий замовк.
«Нікуди вона не піде, якщо сама не захоче піти, — рішуче сказала я. — Люди — не кицьки, вона не
подряпає шпалери. Крім того, мені потрібна подруга. Можливо, вперше в житті я відчула, як мені необхідна
подруга. Спробуй мене зрозуміти». Рудий мовчав, але з його мовчання я зрозуміла, що він не зробить
жодної спроби мене зрозуміти, а також те, що Еріка матиме з ним клопіт. Величезний клопіт. Це як
ворожити на картах і витягти валетів. Валети — це клопіт. Чоловіки. Від них самий клопіт. «Ти вирішила
товаришувати з повією? Цікава, прогресивна ідея», — Рудий криво всміхнувся. Ви думаєте, що сліпа
людина не зможе розрізнити щиру та криву посмішки? Я вас запевняю, може, ще й як.
Утім, Рудий вів далі: «У тебе не вийшло дружби з жодною із моїх дівчат, і ти думаєш, що в тебе щось вийде
із цією?» Рудий наривався, мені не хотілося йому нагадувати, що в нього так само не склалися стосунки з
жодною із його постійних дівчат. Але я думаю, що він правильно зрозумів моє мовчання. «Кицька здохла —
хвіст обліз, хто промовить, той і з'їсть», — знов криво посміхнувся Рудий і пішов до своєї кімнати. Це він у
такий дитячий спосіб оголосив мені бойкот, натякаючи на те, що я нерозумна дитина. Хай собі. Я його знаю, довго він не витримає. У Рудого — постійна потреба вести теревені, вести нескінченні теревені. Базікало
нещасне.
Мати і батько завжди говорили нам, що кохання не треба чекати, воно само вас знайде. І наводили свій
приклад. Мама й тато познайомилися тому, що в мами був анальгін, який не був їй потрібний, а батькові був
украй потрібний анальгін, якого в нього не було. Через ліки оці двоє і здибалися. «Для того, щоб продати
щось непотрібне, треба купити щось непотрібне», — полюбляла казати мама. Батько мовчки посміхався.
Час плинув, але ми з Рудим залишалися самотніми. Батьки почали хвилюватися, за Рудого — менше, за мене
— більше. Чоловіки за тридцять, навіть за сорок, вважаються цікавою партією, мало хто називає їх
«одинаками», навпаки, такі чоловіки розцінюються як помірковані, надійні, такі, що багато чого досягли у
кар'єрі. «Одинаки» — це надія, а не розчарування. Тим часом дівчата вже після двадцяти п'яти вважаються
залежаним в лабазі товаром. «Стара діва» — яке ж бридке словосполучення. Діва не може бути старою, діва
завжди залишається дівою. На мій погляд, це несправедливо, таке різне сприйняття суспільством
тридцятирічного чоловіка та двадцятип'ятирічної жінки. Неподобство якесь. Втім, мені ніхто не обіцяв, що
життя має бути справедливим, ніхто, крім, здається, Карла Маркса, але то в нього був такий імідж.
Але я про дівчат Рудого. О, їх не було замало. Вони постійно змінювалися, і кожна з них намагалася мені
сподобатися, а також стати мені подругою. Кожна з них думала, що я таке примхливе дівчисько, котре
вирішує, з ким буде жити та спати її брат. Усі його подруги наділяли мене непритаманними мені рисами
характеру, а також умінням впливати на брата, і намагалися причарувати. Дурниці це все. Я була б рада
отримати подругу в особі дівчини свого брата, я завжди мріяла, що братова наречена, дружина буде
близькою мені людиною, але поки що моїм мріям не судилося збутися. Особливо я запам'ятала трьох із
братових наречених, мабуть, тому, що вони вважалися постійними дівчатами, були винятково активними та
наполегливими.
Щоб ви краще зрозуміли мене та мого брата, а так само і наше життя, треба замовити пару слів щодо його
дівок. Саме так: дівок. Ось я й виказала своє справжнє ставлення до них. Погано, виявляється, я до них
ставилася, а може, це в мене залишилися такі негативні спогади. Спогади, що схожі на використаний
пакетик чаю. Кому ж він може сподобатися? Та нікому. Гіршою за використаний пакетик чаю може бути
лише розчинна кава «Нескафе», саме ота кава, яка щоразу змушує відкривати себе. Не знаю, де її фасують, але це що завгодно, тільки не кава. Не може бути справжня кава таким гидким пійлом, а якщо це так, то я
уже вкотре відчую себе ошуканою.
Першою мені спала на думку Леся. Якщо зважати на хронологію, вона й була першою постійною подругою
Рудого. Знов-таки на перший погляд, вона була чарівною. Тонкі риси обличчя, — вона дозволила мені
пройтися по її обличчю пальцями, а в мене надзвичайно чутливі пальці. Вона мала вишуканий вигляд, але, незважаючи на тендітну зовнішність, мала сталевий характер — він у неї загартувався, як сталь. Вона була
майбутнім архітектором. Закінчувала КІБІ (Київський інженерно-будівельний інститут). З цього приводу
вона казала таке: «Це дуже естетично. Чоловік — режисер, дружина — архітектор. Справжня інтелігентна
родина. Навмисне таке не придумаєш. Ти бачиш, любий, який збіг життєвих обставин?» Вона брала бика за
роги. Рудий ніяковів, тому що одружуватися не входило в його найближчі плани, але кивав головою: він не
любив сперечатися з Лесею.
Леся почувалася в нашій хаті господинею, вела протокольне листування з нашою мамою, яка вважала її
«знахідкою для Рудого», і навіть записала текст на телефонний відповідач: «Леся та Рудий удома, але вони
займаються коханням; якщо вам щось потрібно від когось із нашого подружжя, то залиште своє
повідомлення після довгого сигналу». Пам'ятаю, що Рудий за цей запис влаштував їй перший грандіозний
скандал.
Ще в неї були підозри, багато підозр. Чи не є Рудий наркоманом, тому що всі творчі люди так чи так нарко-
манять? Чи не спимо ми з Рудим, тому що є в нас «якийсь підозрілий зв'язок, незрозуміле на чому