Єпископи, що приступили до З'єднання і перші митрополити 17-го сг., зокрема Потій і Рутський, бачили в З'єднанні з Римом єдиний рятунок «руської віри» від неминучої загибелі. В Артикулах до з'єднання з Римським престолом єрархія шукала запевнення, що від них не вимагатимуть змін в устрою й обрядах їхньої Церкви.
Що збереження східних традицій справді лежало на серці тодішнім єпископам та їхнім безпосереднім наступникам, то ми це бачимо з їхніх слів та поведінки. Тільки сліпе упередження російських істориків, праці яких витворили ще далі панівний погляд на З'єднання, могло цього не добачувати. З'єднані єпископи першої половини 17-го сторіччя не тільки не цуралися свого, але навіть мріяли про ширший вплив їхньої Церкви на інші землі християнського Сходу. Митр. Рутський докладав величезних зусиль, хоч на жаль безуспішно, щоб заснувати кілька руських шкіл, в яких могла б учитися руська шляхта, замість іти до чужих і там пропадати для свого народу. Про школу засновану в Новгородку, він писав (1624 р.): «Ми взяли св. Івана Дамаскина по-слов'янськи; читаються його чотири книжки Про православну віру, у яких можна вичитати не тільки всі контроверзи, коментуючи текст, але й цілу Сумму св. Томи». Далі мова про богословську термінологію, про що ми вже згадали вище, а потім Рутський додає: «І так Русь побачить, що ми справжня Русь, що ми прикрашуємо рідну мову».
Ці цитати добре насвітлюють настрій і ментальність не тільки самого Рутського, але й цілого його оточення. Що стосується богослужебних обрядів, то в тих роках, коли Рутський намагався прийти до порозуміння з нез'єднаними, звертати пильну увагу на те, щоб їх не відштовхнути якоюсь дрібницею, бо вже тоді ходили поголоски про латинізацію, а то й про перехід на латинський обряд. Крім того, нез'єднані пильно слідкували за літургійними практиками у З'єднаній Церкві.
Подибуємо й смішні приклади тієї надмірної чутливости. Наприклад, коли на початку січня 1630 року митр. Рутський відвідав Київ, то на празник св. Василія не правив торжественної Служби Божої у св. Софії тільки тому, що залишив свою митру у Звягелі. Він побоювався, що козаки його вб'ють, якщо він відправлятиме без митри. Того дня він тільки виголосив проповідь наприкінці Служби Божої. Але наступної неділі йому пощастило знайти якусь митру. Тоді до св. Софії збіглася сила людей, щоб приглянутися до його богослужіння, чи, не дай Боже, чогось не змінено. Рутський і тим разом залишився в живих, значить, ніяких нововведень ніхто не помітив.
У 1644 році Холмськиий єпископ Методій Терлецький, у зв'язку зі своєю місією між сербами, радив їм вислати кілька здібніших хлопців до своєї школи-гімназії, яку він заснував у Холмі, «у якій вони, – писав він – зможуть не тільки вивчити різні предмети, але й чистий грецький обряд, який у них дотепер зіпсований і насичений забобонами». А школа, яку планувалося заснувати для сербів у Відні, мала бути під керівництвом Василіян, які мали їх учити «святих обрядів Східної Церкви».
Не можна замовчувати й того, що від самих початків З'єднаної Церкви були й такі одиниці, що вводили латинські практики. Хоч у закидах полемічної літератури ясно видно велику мірку пересади, то в 1636 році це підтвердив сам митр.
Рутський, який писав: «від відновленого З'єднання вже пройшло сорок років, а вони (нез'єднані) бачать, що ми з'єднані тримаємося нашого обряду, хоч дехто з наших, приватні особи, латинізують».
Латинізація, у її негативнім значенні, прийшла щойно тоді, коли серед з'єднаних почали щезати вищезгадані переконання. Тоді вони пасивно піддавалися чужим впливам. А цей корінний перелом настав саме в часах Хмельниччини.
Весною 1648 р. почалось повстання Хмельницького проти польської шляхти, яке швидко перетворилося у визвольну боротьбу всієї України. 1654 року Хмельницький підписав договір з Москвою. Внаслідок того московські війська зайняли Білорусь. Тоді Українсько-Білоруська Католицька Церква опинилася у великій небезпеці, бо їй загрожувало і московське військо, яке нищило й відбирало церкви й монастирі, і козаки, які в своїх переговорах з польським урядом домагалися її скасування. Крім того, у ті тяжкі роки (від 1655 до 1665р.) з'єднана Церква не мала митрополита. Коли врешті найбільша небезпека минула, у З'єднаній Церкві не було вже тієї самопевности, яка панувала раніше, але було виразне відчуття неповноцінности власного обряду.