Ідзиковський невпевнено кивнув.
— Я ж її до того не бачив. І вона, схоже, не знала, що я — Фріцика брат. Він від неї приховував. Не довіряв курві.
— Опишіть.
— Висока, білява, у тонкій світлій сукні, крислатому капелюсі. Дуже гонорова. То вона Фріцика? Я не знав, їй-бо не знав! — Ідзьо знову схопився за голову.
Тюрину уривався терпець. Топчій заскреготів зубами. Був готовий кинутися підганяти чорта кулаками.
— Мала довгу товсту косу,— нарешті видихався Ідзьо.— Нахилилася, коса з’їхала, і позаду на шиї я розгледів маленьку родиму плямку у формі розтулених вуст. Але я ж не знав, що то та сама «плямка-поцілунок», що печаті вона для Фріцика...
— Олександре Петровичу, гадки не мав, що крадіжка з музею якимось боком до цієї справи стосується. Свояк туркав і туркав, то я попитав знайомих шніферів[2]. Але який шніфер з доброго дива лізтиме до музею — там самий мотлох,— виправдовувався Топчій.
Ідзиковського посадили до арештантської карети. Лахмітник уособлював усі чортячі біди. Мабуть, уже уявляв теплий прийом у пеклі й першу розмову з загубленим братом.
— Червоні штори, парфуми, як у Тамари,— бурмотів Тюрин, не зважаючи на околодочного.— Дідько, здається, треба їхати до Гінди.
Він обернув до Топчія задоволене обличчя.
— А завтра, якщо мене знову хтось не роздере, і справу закриємо.
VII
Глафірія Павлівна Качур-Бачковська демонстративно заклала ногу за ногу і запалила чергову цигарку. Мундштук поблискував у довгих гарних пальцях. На обличчі вигравала самовпевнена посмішка. Носак черевика нервово розгойдувався. Строга сукня туго обтягувала стан, підкреслюючи виставлений напоказ вигин талії. Повітря в кабінеті реєстраторів загусло від еротичних розрядів. Тюрин силкувався не піддаватися спокусі.
— У поліцію вже злякалися мене тягнути? — Глафірія обвела поглядом кабінет, затягнулася і видихнула цівку диму просто в очі слідчому.
Тюрин зіперся на стіл Фріцика й уважно спостерігав за реєстраторкою.
— Не подобаюся я вам, Глафіріє Павлівно?
— Кому ж такий, як ви, сподобається? — з горла жінки вихопився глухий вульгарний сміх.— А після сьогодні Микола Петрович на вас голого місця не залишить. І будете ви зі своєю синьою пикою-с вуличним приставом.
Тюрин криво посміхнувся.
— Я от ніяк не доберу, моя люба, вбити Фріцика — це ваша ініціатива чи шановного гласного?
Черевичок завмер, цигарка не долетіла до рота. Але лише на мить. Глафірія мовчала, кидаючи на Тюрина нищівні погляди.
— Мадам, у мене є резони стверджувати, що саме ви вбили Фріца Абрамовича Розсоху. Цинічно і холоднокровно.
— У вас нічого немає,— крізь зуби просичала Качур-Бачковська. Її очі загрозливо блиснули. Бліда шкіра вкрилася червоними плямами.
— Якось Фріцик похвалився, що має родича-лахмітника,— Тюрин розвернувся спиною до дверей.— А ви згадали, що в музеї старожитностей зберігається дивовижна скринька, за допомогою якої можна підробити будь-який документ. Ви пообіцяли Фріцику душу, а він приніс скриньку. Ви розсипали її вміст біля усіх паперів. Інструкцію для скриньки — рішення про передачу недешевого підряду підприємству Добриніна — відстукали на машинці Фріцика. Щоб відвести підозри. Здавалося, зробили все найкращим чином. Очікували, що на ранок підроблене рішення стане справжнім, згідно з усіма процедурами... Хто ж знав, що скринька вас підведе? Почне вигадувати свої документи. А далі ще гірше: першим документи знайшов Шкуро, який нічого не знав про ваші плани. Припустив, що це чари нечисті...
Слідчий обернувся на звук з коридору, а коли знову поглянув на жінку, здивовано завмер. Цього не передбачив. Глафірія спрямувало на слідчого маленький пістолет. На її обличчі була паніка.
— Скажу, що ви намагалися мене зґвалтувати,— прошепотіла Глафірія.
Тюрин зробив крок, щоб перехопити руку жінки. Вона істерично закричала, пролунав постріл, а двері з тріском рухнули. До кабінету реєстраторів ввалилося щонайменше з десяток чоловіків. Добринін з чорними шинелями заходилися відливати Глафірію, Топчій кинувся до шефа. Водночас кликали лікаря, жандармів і священика. Гласний сипав погрозами. Околодочний гарчав, двоголовці крили матом мерзоту і розмахували зброєю. Лише мить відділяла зібрання від нової крові. Скалонне з висоти свого зросту спостерігав за побаченим. А потім гаркнув так, що навіть чорні шинелі випросталися струнко. І цей голос належав не огрядній вайлуватій фігурі, а головному поліцмейстеру міста. Люди у кокардах з «ДО» з мовчазної згоди Добриніна сховалися в коридорі.
— О, пане професоре, ви саме вчасно,— прохрипів слідчий. У дверях м’яв капелюха блідий і здивований Голубєв. Він зустрівся з Глафірією поглядом і відвернувся.
Тюрин торкнувся рани на голові. Куля розтрощила частину черепа. Праве око мертвою кулькою звисало з розтерзаної очниці.
— Ви як?..— Скалонне бридливо глянув на понівечене обличчя, втиснув тушу за стіл Глафірії та обвів присутніх важким поглядом, на мить зупинившись на Голубєві.— І що тут відбувається? Пан Добринін сказав, що ви знову заарештували Глафірію Павлівну, ще й викликали його?
Відживлений сперся на Топчія, правою рукою затулив вибите око.
— В мене є докази, що мадемуазель Качур-Бачковська разом з Фріциком відповідальна за появу чарівних документів у Думі. Все пішло не так, як вони планували. Фріцик запанікував, став вимагати підписати договір на душу. Мабуть, пригрозив, що викаже Глафірію. Вона злякалася і його вбила.
Бліда як смерть Глафірія щось несамовито шепотіла Добриніну. Той збентежено крутив шиєю. Його пальці смикали оббивку дивана, ніби вичавлюючи з нього рішення.
— Ви кинули жахливі звинувачення,— спершу розгублено, а потім дедалі різкіше заговорив Добринін.— Убивство одного з мерзоти, підробка документів! Звинувачувати у такому порядних містян, та ще й жінку?
— Чия б гарчала, а твоя б мовчала,— не стримався Топчій.— Теж мені порядна. Глафірія Павлівна до шістнадцяти років звалася Женя-поцілунок і працювала за жовтим білетом у закладі мадам Гінди. Там її підібрав пан професор і зробив своєю секретаркою. А Женею-поцілунком її називали за чарівну родимку у формі губ, що так припала до душі бідному Фріцику.
Тюрин схвально кивнув. Голубєв делікатно потупив очі. Добринін сполотнів і розвернувся до Глафірії.
— Кажіть, Миколо Петровичу, ви знали про її плани? Знали, що вона принесла до Думи чарівну скриньку, щоб підробити документи? Це ви її попросили? — напосідався Тюрин. Навіть Скалонне не зважився його перебити.
— Що ти накоїла, дур-ра? — просипів Добринін і з силою відштовхнув жінку.— Я нічого не знав,— сказав він слідчому.— Богом клянуся. Інакше не приніс би вам підроблені документи про підряд. Сам йому здивувався.
— Навіщо ти це зробила? Чому не спитала мене? Женя-поцілунок? — Добринін дивився на Глафірію з відвертою огидою.
Слова гласного вдихнули нові сили в ослаблу реєстраторку.
— Татку, татусю милий, то все неправда. Бреше мерзота. Хіба їм можна вірити, ти ж сам учив! Я тільки хотіла зробити тобі приємність. Довести, що на все заради тебе ладна. Що можу бути дружиною!
На обличчі Добриніна з’явилася цинічна посмішка. В його плани одруження точно не входило.
— Ти ж обіцяв! Клявся, що до вінця підемо! — зрозуміла свою помилку жінка, з несамовитим ричанням, як кицька, заскочила гласному на коліна й уп’ялася нігтями у розпещене обличчя.
Цього разу вже Топчій був змушений відтягувати розлючену жінку. Довелося ляпнути в обличчя гранчак води. Під страхом негайної подорожі до холодної, Качур-Бачковська пообіцяла більше не галасувати. Під наглядом вовкулаки зайняла вільний стілець і навіть попросила цигарку.
— Він нічого не знав,— раптом озвався професор Голубєв.— Бідолашна дівчинка вирішила так влаштувати своє життя,— присів старий до реєстраторки і простягнув хустинку.— Ти думала, він з удячності піде з тобою під вінець? Чи злякається шантажу? Бідне-бідне дитя. Ти так і не зрозуміла, що чоловіка не можна змусити одружитися. В тебе навіть з народом букв не вийшло. Було б дослухатися моєї поради і тікати з міста.