— Чого розпитуєш, брате? — незадоволено прорипів травник.
— Як же? Я у Теофіла келії живу, раптом і на мене та хороба перейде? — збрехав Тюрин.
Захарій подивився на сищика, поклав йому на груди руку, схожу на всохлу гілку, і, ніби заклинання, проспівав:
— Нехай життя завжди перемагає.
Кілька секунд потримав долоню там, де мало би битися серце, і скривився.
— Твоє тіло, брате, ні смерть, ні життя не бере, тож не бійся. А Теофіл застудився у сирих печерах. Було чого туди ходити,— буркнув травник і стукнув товкачем у ступці.
— Марко каже, що бачив на тілі у небіжчика дивні плями, ніби коросту,— не вгавав сищик,— то хіба від застуди таке буває?
— Не кажи при мені того, бо здобудеш славу безбожника. То святі рани! — очі Захарія спалахнули, ніби бурштин, крізь який сяє сонце.— Він Богом позначений!
«Ну хоч один справді вірує»,— подумав Тюрин і вже у дверях зіштовхнувся з захеканим Назарієм. За ним пролізла руда макітра Топчія.
— Ви живі, шефе... брате Олександре? — проскиглив околодочний.
— Прикликає намісник! Терміново! — на одному подиху протарабанив молодий чернець.— А ви, брате Захарію, уклінно прошу, навідайте Протасія. Зовсім йому зле,— застогнав Назарій до травника.
Дорогою молодий чернець тільки й говорив, що про названого брата, повсякчас квапив і мало не розплакався, коли сищик намірився поговорити з Топчієм. Протасій захворів раптово. Заснув звечора, а вже сьогодні не зміг поворухнути кінцівками, ніби кров зупинилася у жилах. Недуга названого брата вибила з колії довгоносого ченця, навіть не поцікавився, хто це так пройшовся ребрами брата Олександра. Якнайшвидше хотів розв’язатися з дорученням і повернутися до Протасія.
Терміновий виклик до архімандрита не віщував доброго, а надто після «приємної» зустрічі з чорносотенцями.
— Теофіл був членом «Двоголового орла»,— обдаючи часниковим духом, у саме вухо прошепотів Парфентій. «Обідав, бузувір, поки мені чорносотенці боки м’яли»,— про себе обурився Тюрин, але вже не мав часу на з’ясування стосунків.— Поцупив гроші з каси, то його і нагнали.
— Я думаю, його сюди відіслали спеціально, щоб знайшов скарб Василя-пісника. А потім змусили піти на перетворення. Сила роду потужна. «Батько» який завгодно секрет відкриє «сину»-упирю. Думаю, ще й тому Теофіл завів знайомство з упирицею з Олександрівської. Василь-пісник погодився. Може, справді сприйняв як розвагу. Важко уявити, що коїться у голові в трьохсотлітнього упиря. Від старості навіть у десмодусів мізки плавляться. При перетворенні Василь десь помилився, тому на тілі Теофіла залишилися плями. А дивний запах — від коріння з келії, де копав. Як і задумувалося, Теофіл став упирем, але вирішив чинити по-своєму — вирив золото і втік. Нам же наказали шукати мощі. Нібито людиноподібні щось утнули. Завжди найлегше спихнути на нечисть,— роздратовано проказав Тюрин.— Але насправді їм потрібно, щоб ми знайшли гроші.
— Ви думаєте, це все архієреї на пару з двоголовцями вигадали? — аж присвиснув Топчій.
— Думаю, хтось вирішив, що розумніший за всіх,— відказав Тюрин. Назарію не було сили чекати, він схопив Олександра Петровича за руку і заходився тягти.
— Ще одне,— згадав відживлений і непомітно сунув Топчію подарунок від стовпника.— Нехай Гальванеску з’ясує, що воно таке.
Лишившись без своїх книжок, єдино як міг з’ясувати походження дивного «каштана» — передати до лабораторії доктора.
— Вам що було велено? — з порогу накинувся економ.— Знайти Теофіла. Живим, мертвим, переродженим!
— Воскреслим,— прошепотів еклезіарх і поклав широкий хрест на груди. Намісник осадив його гнівним поглядом. Внутрішній неспокій Амвросія видавав перекошений клобук. Тюрина зустрів малий собор за участі економа, еклезіарха й архімандрита. Навіть секретаря не було на місці, але сищик відразу помітив, що двері у службову кімнатку залишилися завбачливо прочиненими. І чиясь тінь уже нашорошила вуха.
— Що вам вдалося дізнатися? — запитав Амвросій.
— Що ви мене використовували і з самого початку не казали правди! — з порогу обурився Тюрин. Шрами досі нагадували про себе після бійки з чорносотенцями.
Намісник скривився, як з перекислого квасу. Еклезіарх схопився зі свого місця, економ зойкнув, як перелякана попівна.
— Я знаю, що ви дали завдання Теофілу знайти скарб Василя-пісника. А він перетворився на упиря і втік разом з грошима. Ви запросили мене, бо я розуміюся на десмодусах, так? — відживлений навис над столом намісника.— Але як ви взагалі додумалися спонукати його до перетворення?
— Про що ви говорите? Ви знаєте, на кого піднімаєте голос... мерзото! Я гадки не маю ні про яке перетворення,— заволав Амвросій.— Я хочу, щоб ви негайно пішли геть!
— З превеликим задоволенням,— Тюрин відступив на крок і вдав, що справді готовий піти.— Розбирайтеся самі з новонаверненим. Сподіваюся, ви знаєте, наскільки новонароджені упирі небезпечні у перший тиждень. Скількох людей у Лаврі він вип’є, перш ніж вирветься у місто? А коли вирветься, кияни всіх видів з цікавістю довідаються, як ієрархи разом з чорносотенцями зробили з людини упиря, щоб дістати легендарні скарби Василя-пісника,— останню фразу Олександр Петрович адресував персоні у службовій кімнатці.— Таким буде безславний кінець початку вашого служіння у Лаврі,— сказав уже Амвросію.
Намісник кілька секунд спопеляв Тюрина поглядом. Потім повагом підвівся і сховався у службовій кімнатці. Під злякані погляди економа й еклезіарха Олександр Петрович всівся у кріслі.
Чорносотенці хотіли отримати гроші Василя через голову намісника. Але він щось запідозрив. Тому і запросив для розслідування персону зі сторони. Мабуть, чув про те, як він зловив упиря-змовника, що хотів перетворити велику княжну. У будь-якому разі, намісник потрапив у неприємну ситуацію, і Тюрин хотів цим скористатися.
— Ви стверджуєте, що Теофіл став упирем? — Амвросій зашелестів одежами і знову повернувся на своє місце. Він зблід, але говорив спокійніше. Судячи з усього, чорносотенці теж не чекали на втечу Теофіла.— І як ви, в такому разі, збираєтеся його знайти? — намісник сплів пальці біля нагрудного хреста.
— Щоб знайти Теофіла, треба поговорити з Василем-пісником. І для цього мені потрібен доступ до ваших фінансових книг.
Тюрин обернувся до економа. Ієрарх надув щоки, а його очі нервово забігали.
— Я хочу знати правду про скарб упиря, про те, що він передав монастирю після постригу.
Намісник ледь помітно кивнув.
— І вважайте, що роблю «Двоголовому орлу» послугу, хоч міг би поспостерігати за черговим вашим позориськом! — крикнув Тюрин до службової кімнатки, сподіваючись, що Голубєв особисто вийде посперечатися. Але двері не ворухнулися. Всі розуміли вагу питання. Ієрархи не хотіли хаосу і ще більше чужих людей на своїй території, чорносотенці — нового скандалу, а Тюрин... Дивна річ, а Олександр Петрович хотів допомогти упирю. Василь-пісник не мав права перетворювати, і, за законом, Теофіл підлягав знищенню. Якщо Олександр Петрович не зможе допомогти, людям залишиться лише цей варіант.
Амвросій наказав економу допомогти і демонстративно заплющив очі. Еклезіарх учергове перехрестився.
VII
Сонце хилилося до заходу, коли Тюрин закінчив з паперами. Злі та всесильні вночі, земляні кровопивці були сліпими і безпомічними при денному світлі. Тому потрібно було поквапитися, щоб заскочити упиря у лігвищі ще за білого дня. Сищик щодуху дерся пагорбом. Повсякчас здавалося, що в надрах щось гупає, і цей гуркіт неприємно відлунював у наново зашитих грудях.
Нарешті перед ними виріс земляний гриб. Одна з найдавніших келій у Лаврі була вирита просто на кручах. Якщо вірити мапі — прямо над древо-келією. Тюрин обережно штовхнув двері. Всередині стояла непроглядна темрява, пахло сирою землею і щурами.
— Де він? — закричав з порогу. Сонячне світло відкрило очам убогу кімнату, що нагадувала печеру перших ченців. Посередині беззубим ротом чорніла свіжа яма, в якій пісник мав би проводити дні. Могила виявилася порожньою.