— А оце зображення у самому низу, схоже на яблуко. Що воно символізує? — Тюрин нахилився до плити.
— О, це знамените серце Змія. Легендарний артефакт...— Як і всі вчені, Перетц міг годинами говорити на улюблену тему.— У пророцтві Офаніти Бека про пришестя Змія сказано, що тільки подарунки від видів і серце можуть знову оживити Великого Воїна. Але пророцтво надзвичайно плутане і, на думку більшості вчених, неповне. «Серце мас ожити і бути принесене разом з дарами до місця, де спить Змій»,— процитував Перетц послання Офаніти.— Кажуть, крім дарів і серця, має бути ще кілька артефактів. Але що це за речі і як це «серце має ожити», досі не відомо. Це крім того, що ніхто не знає, куди поділося серце Змія після його смерті,— посміхнувся доктор і схилив голову набік.— Одначе мені надзвичайно приємно, що молода людина, представник поліції, так цікавиться віруваннями людиноподібних. Вивчати нечисть в Імперії — справа невдячна і навіть ризикована,— Перетц з погордою випнув груди,— мабуть, тому ми прагнемо залишатися в тіні, ховатися під псевдонімами, як, наприклад, знаменитий Лазарус.
Доктор замовк, очікуючи почути, що привело до нього поліціянта. Тюрин досі міркував над рельєфом.
— Василиночка казала,— доктор усміхнувся панні Айвс,— ви маєте до мене справу? — Перетц закусив нижню губу і став схожим на розгодованого кролика. Айвс приязно кивнула, а відживлений нарешті дістав малюнок. Доктор підсунув гасницю і втупився у папірець.
— Так-так, дуже схоже на знак двоголовців. Пренеприємні типи. Але ні. Звісно, це інше. І напряму стосується мого нового надбання,— Перетц загадково всміхнувся, підняв коротенький палець і вказав на другу плиту, вириту в Лаврі.
На ній була зображена колісниця, запряжена десмодусом і вовкулакою. На ношах напівлежала жінка. Замість ніг нижче пояса звивалися змії. Очі жінки були затулені пов’язкою.
— Як по-вашому, хто це? — посміхнувся Перетц.
— Упир і вовкулака — перші діти Ліліт. Але це не вона,— замислився Тюрин.— У «Легенді про народження Змія» Лазарус написав, що коли імператор Візантії забрав у Апі сина, її ноги перетворилися на повзучих гадів. Тож це Апі — мати Змія, але чому в неї зав’язані очі?
— Нічого собі! — випалила Василина і кинула на Тюрина повний захвату погляд. Перетц прошепотів «браво!» і плеснув у долоні.
— Так, це Апі,— доктор погладив зображення кінчиками пальців. На його вуста набігла замріяна усмішка.— Донька останнього царя Зархосії — Кия. Її шлюб з людиною мав бути безплідним. Але нечисть чекала на лідера. Боги і вожді видів своєю силою благословили лоно Апі. Вона змогла спокусити імператора. І тут, у Києві, народила великого Змія. А далі на нас чекає сумна історія страждань,— зітхнув Перетц.— Коли імператор дізнався про підступ, то забрав сина, спалив місто, а Апі ув’язнив під землею. Вона так мучилася через розлуку з сином, що з її очей полилися отруйні сльози. Апі осліпла. Тому тут зображена пов’язка на очах,— доктор знову торкнувся рельєфу.
Тюрин заворожено слухав ученого.
— То ви хочете сказати, що це знак Апі? — Тюрин знову показав перемальований з руки Богрова знак. Такий самий був на палітурці згорілого зошита.
— Він символізує народження Змія. Коло — це черево, а ці гачки — змієподібні ноги. Цей знак здавна використовували прихильники культу Апі. До речі, де ви його знайшли? Апі вимагає жорстокого поклоніння, я думав, її адептів давно знищили? — запитав Перетц, роздивляючись аркуш із символом.
— Тобто в Києві існувало водночас дві секти? — проігнорував його питання Тюрин,— ті, хто вірив у Змія, і ті, хто поклонявся його матері?
Доктор уважно поглянув на поліціянта і насупив брови. Василина зацікавлено підійшла ближче.
— Десь так,— погодився Перетц.— У Змія вірять усі людиноподібні. Але це важко назвати сектою. Змієпоклонці можуть збиратися, вивчати пророцтва, легенди про життя Обадії, шукати способу його оживити, але не більше.
— Чого ж? Змієпоклонці — запеклі революціонери, тільки і шукають, як знищити людей у Межі,— не стримався Тюрин.
— Я маю на увазі,— знітився Перетц — так захопився, що забув, з ким говорить,— Змій не вимагає ритуалу, на відміну від Апі. За легендами, потому як в Апі забрали сина, вона збожеволіла від горя. Сліпа, закута продовжувала шукати Змія через своїх послідовників. Вони це зрозуміли по-своєму...
— І стали приносити їй у жертву хлопчиків,— замість доктора закінчив Тюрин.
Очі Василини округлилися, Перетц зблід.
— У ХІІ-ХІІІ століттях дванадцятирічних хлопчиків кидали у Бабин яр,— брови Перетца вигнулися у трагічну дугу.— Там була вирита спеціальна яма, ніби вхід до царства Апі. Пізніше цей ритуал трансформувався. Хлопчиків почали заколювати у спеціальних місцях, які називали змієвими. Вважалося, що Апі цінує кривавий завіт. Її адепти вірили, що Апі почує їхні молитви в обмін на кров. У Києві кілька таких капищ. У сімнадцятому столітті, після повстання Хмельницького, коли всіх, хто вірив в Апі, знищили, змієві місця почали використовувати для своїх зборів змієпоклонці. Про це переконливо говорив професор Голубєв на великому археологічному симпозіумі, який відбувся після розкопок на Щекавиці... Тоді Голубєв представляв Археологічну комісію, а зараз очолює наш музей...
Під пекучим поглядом Тюрина Перетц почав затинатися.
— Ви ж знаєте, навіщо вони шукали капища? І кому передавали цю інформацію? — Тюрин немов знову гортав теки зі справами змієпоклонців, читав вироки.
Перетца затрясло, він закрутив головою, ніби шукав підтримки в ідолів, руки нервово то зчіплювалися, то безвольно повисали.
— Я тоді був асистентом на кафедрі,— скривився доктор.— Я не знав, повірте, не знав, що траплялося з тими людиноподібними. Чув, що капища консервуються.
— Де ці капища? — суворо запитав Тюрин. Він ані на хвилину не сумнівався, що доктор знав про справжню діяльність Археологічної комісії: про те, як ті мордували змієпоклонців, але заради кар’єри чи зі страху мовчав. Олександр Петрович таких набачився. «Вважає себе героєм тому, що займається віруваннями нечисті, а насправді не заступився б за жодного людиноподібного. Вони для нього лише об’єкт дослідження, а не живі істоти»,— подумав Тюрин. Він упритул підійшов до доктора. Від Перетца відгонило волошковою водою і страхом. Цівка поту стекла напомадженою щокою.
Василина спробувала втрутитися, стати між чоловіками, але поліціянт зупинив. Знов озвався біль під ребрами.
— Знаю про три. Одне — біля Десятинної церкви, друге — під будинком Трубецьких на Великій Житомирській, а третє — на Львівській площі,— злякано затараторив Перетц.
— На місці теперішньої Стрітенської церкви? — Тюрину таки довелося схопитися за груди.
— Житоцький казав, що її для того і поставили. Вперше ще в одинадцятому столітті. І потім постійно відновлювали точно на старому місці,— мало не плакав Перетц.
— Годі, він не у вас на допиті, Олександре Петровичу! — обурилася панна Айвс.— Ми негайно йдемо звідси.
— Ці послідовники Апі,— проігнорував її наказ Тюрин, його голос звучав спокійніше,— вони можуть не вбивати хлопчиків, а робити з ними щось інше? Вербувати у свої лави?
— Я не знаю,— з сумнівом почав доктор.— Апі — сліпа і божевільна богиня. Її культ був завжди химерним і таємним. А отже, кожна група могла вдаватися до зміни ритуалу... Теоретично можливо... Кажуть, вона приходила у сни жінкам-медіумам. Апі не може залишити підземелля. Навіть коли Змій був у Києві, не могла. Тільки у чужій подобі, як дух, вона підіймалася на поверхню. І тільки у виняткових випадках.
— Наприклад, коли помер Змій?
— Хак,— енергійно підтвердив Перетц,— вона приходила до його тіла. Але Апі безпомічна. Не забувайте, сліпа й божевільна. Сама не може його відродити. Тому шукає послідовників,— Перетц показав на аркуш зі знаком.
— Ви сказали — дванадцятилітніх. Апі вимагала дванадцятилітніх хлопчиків,— повторив Тюрин. Доктор здавався геть розгубленим і виснаженим.— Чому?
— Бо саме у дванадцять Змій уперше відчув її поклик, зрозумів, що він не людина, і залишив батька.