— Не хочу давати божевільних обіцянок, — сказала я. — Якщо відверто — кобила вже ніколи не набуде втраченого потенціалу, а про виграш головних перегонів що й казати. Але шанс є.
— Отже, ви берете її?
— Спробую. Це все, що я можу зробити.
Наступного дня до нас прибула Розумниця; в неї була м’яка симпатична морда в поєднанні з бойовим духом і ноги, які майже розбили мені серце. З нею дуже неправильно поводилися, й зараз вона потребувала найретельнішого догляду. Ми не могли марнувати жодного дня з наступних дванадцяти тижнів.
Як і Ельментейта, озеро Накуру мало широкий вологий берег, грязюка якого нам добре придалася. Саме туди ми водили Розумницю на пробіжку.
Інколи це робив Рута, а інколи я — ми пускали її спочатку риссю, далі кентером[35] і наостанок галопом. Трояндово-рожеві зграї фламінго кружляли навколо, глухо ляскаючи крильми. Десятки тисяч птахів як один налякано здіймалися вгору, а потому з галасом сідали та знову здіймалися.
Вони відлічували нам час. Лише вони були свідками поступового магічного перетворення Розумниці: вона дедалі міцнішала й робилася щораз упевненішою в собі. Кобилу скалічили, майже розбили.
Щоранку я бачила, як вона досі з острахом обережно ступає в грязюку, мовби туди ввіткнуто ножі. Але вона справді мала запал воїна. Зараз, коли кобила нам відкрилася, ми побачили її довіру й бажання відгукнутися на нашу турботу: вона мовби старалася показати щось більше за звичайну швидкість.
— Вона має силу, — сказав Рута, коли чистив у стійлі її тугі крижі, вкриті шовковистою шерстю гнідої масті. — Ця сила може зрушити гори.
— Гадаю, ти маєш рацію, Руто, але саме це мене й лякає. Вона в чудовій формі. Кобила ніколи не буде більш готовою, ніж зараз, але все одно будь-якої миті її ноги можуть підвести. Це може статися й під час перегонів, і завтра.
Рута й далі начищав скребницею її блискуче, шовковисте хутро.
— Усе це так, але вона має дещо всередині. Її серце, мов спис, мов леопард.
Я усміхнулася.
— То що ж саме, Руто? Спис чи леопард? Знаєш, інколи ти говориш так само, як колись у дитинстві, коли вихвалявся, що можеш стрибати вище за мене.
— Я досі добре стрибаю, Беру, — засміявся він. — Навіть тепер.
— Я вірю тобі, мій друже. Я давно тобі це казала: дуже рада, що ти тут!
Я знала, що ми з Рутою будемо завжди разом, до самого кінця. Але незалежно від цієї підтримки Бога чи магії, яку ми відчували кілька тижнів, поки тренували Розумницю, людська слабкість і страх переважили. За три дні до перегонів прийшов Ерік. Одного вечора в клубі його дружина помітила, що наші з ним голови схилилися надто близько одна до одної, коли ми розмовляли про Розумницю та її можливості, й тепер жінка поставила йому ультиматум.
— Я або вона, — здавленим голосом сказав він, смикаючи себе за краватку так, що мені схотілося її з нього зірвати.
— Але між нами нічого нема! Хіба ви не можете їй цього сказати?
— Це не має значення. Вона хоче, щоб я довів, що вона важливіша за коня чи за будь-що інше.
— Не будьте йолопом! Ми майже скінчили. Відкладіть це до кінця перегонів, якщо вам так необхідно.
Він похитав головою і голосно ковтнув.
— Ви не знаєте моєї жінки.
— Це погубить мене, Еріку. Я вклала у вашого коня всю себе. Це мої перегони. І ви добре знаєте, що винні мені.
Він зашарівся до кінчиків вух і втік, мов боягуз, бурмочучи під ніс якісь вибачення.
Коли трохи пізніше того ж таки ранку до стайні прийшов Сонні Бампус, щоб забрати Розумницю, я нетямилася від люті. Раніше я наймала Сонні як жокея, і ми знали одне одного з самого дитинства, ще з тих жахливих часів, коли я вчилась у міській школі. Ми зсовували свої парти докупи та грали в кінні перегони з перешкодами. Зараз він вважався одним із найкращих жокеїв у колонії, і не важко здогадатися, що Ерік попросив його їхати на Розумниці. Тепер Сонні та мого коня передають новому тренерові.
— Сонні, скажи мені, що відбувається. Ти ж знаєш, як наполегливо я працювала.
— Мені дуже соромно, Берил. Якби я міг, то відмовився б. Я мав їхати на Врекові, але він вибув. Він братиме участь у перегонах, але не цього разу.
— Врека не буде?
— Так, цього разу не буде.
— Тоді Розумниця точно виграє. Чорт забирай, Сонні. Це моя перемога!
— Я не знаю, що сказати, мала. Ґуч навряд змінить своє рішення.
Він зціпив зуби, граючи жовнами.
— Ось, що я скажу: всі на доріжці знатимуть, що до чого. Це все твоя робота. Я лише вершник.