— Носовики можуть стати в пригоді.
— Так.
Він усміхнувся самими очима.
— Але, певно, не в Кенії.
— Що ви обрали б натомість?
— Для себе? Не знаю. Можливо те, що ви всі маєте тут. Це чудова країна. Мені здається, що вона може виявити в кожному найкраще.
— Мені ніколи не хотілося бути десь в іншому місці. Я виросла тут поряд, по той бік цього пагорба. Мій батько мав найкращі стайні. Вони були для мене всім.
— І що сталося?
— Проблеми з грішми. Про таке не варто говорити, правда ж?
— Це розмова про справжнє. Принаймні я так вважаю.
Не знаю, що в Менсфілді змусило мене розслабитися, але незабаром я вже розповідала йому історію про те, як колись розлючений жеребець напав на Ві Мак-Грегора, коли я сиділа на ньому верхи. Вони обидва поводилися так, наче мене там не було. Здавалося, вони зійшлися на смерть, але потім раптом відступили один від одного.
— І ви не боялися?
— Звичайно ж, боялася... Але це також зачаровувало. Я відчувала себе свідком чогось таємничого й рідкісного. Тварини забули про мене.
— Ви набагато ближчі до Робін Гуда, ніж я, чи не так? — спитав він, коли уважно мене вислухав.
— Якщо я матиму білі носові хустки, це мене врятує?
— Сподіваюся, ні.
Наступного дня, коли брати Маркгеми поїхали до Блікса, я вирушила на кілька днів у Найробі в деяких справах. Збиралася залишитись у клубі, й першого вечора, повернувшись туди, зустріла в барі Менсфілда з пляшкою найкращого вина, яке він міг тут дістати.
— Ось і ви, — полегшено видихнув він. — Гадав, що вже пропустив вас.
— А я думала, що ви поїхали на пошуки слона.
— Так і було. Але ми ще не доїхали до «Кампі я Мото», як я сказав Бліксу, щоб він розвертав вантажівку, адже мені треба побачити одну дівчину.
Я зашарілася.
— Ви прочитали це в книзі?
— Вибачте. Я не хотів здатися надто самовпевненим. Просто не міг перестати думати про вас. Ви маєте якісь плани на вечерю?
— Я мала б збрехати й сказати, що так. Це б вас провчило.
— Можливо.
Він усміхнувся.
— Або я залишився б і запросив вас ще раз.
Хоч би яким самовпевненим був Менсфілд, він мені подобався. Ми сіли в темному кутку обідньої зали, й поки приносили та відносили страви, він стежив за тим, щоб мій келих був завжди повним, нахилявся, щоб підпалити мені сигарету, варто було мені лишень про неї подумати. Своєю запопадливістю він нагадував Френка, але без його брутальності.
— Мені сподобалися ваші вчорашні історії. Думаю, якби я тут народився, то був би зовсім іншою людиною.
— А що не так із вашою долею?
— Наприклад, я був дуже розніженим. Про мене надто піклувалися в усіх сенсах.
Я кивнула.
— Іноді я думаю, що забагато любові гірше впливає на людину, ніж її нестача.
— Мені важко уявити, щоб вас хтось не любив. Коли я переїду до Кенії, ми станемо чудовими друзями.
— Що? Ви приїхали сюди і ось так вирішили тут оселитися?
— Чому ні? Я роками мандрував, не знаючи що б його такого зробити зі своїм спадком. Це, здається, дуже чітким напрямом.
Слово спадок начебто пурхало над столом.
— Ніколи не вміла поводитися з грошима, — сказала я. — Не впевнена, що вас зрозумію.
— Я також не вмів поводитися з грішми. Може, тому вони й липнуть до мене, мов бджоли до меду.
Я взяла свій бренді, погойдала келих у долонях.
— До мене постійно липнуть лише проблеми... Але я навчилася вважати, що вони також формують людину.
— Ви хочете змусити мене це сказати, чи не так?
— Що саме?
— Що у вас чудові форми.
Після вечері він витяг мене на веранду та підпалив сигарету важкою срібною запальничкою, на якій було вигравірувано його ініціали — MM. Це, очевидно, був один з атрибутів Маркгемів із Ноттінгемширу. Але можна було також сказати, що він виріс із уявленням про красу, і культуру. В нього бути вишукані манери, він світився оптимізмом, бо добре знав цю істину: якщо життя поки що йде не так, як тобі зараз потрібно, то за мить усе може змінитися.
Коли він нахилився, щоб запалити собі сигарету, я спостерігала за плавними рухами його рук, відчуваючи щось дуже знайоме. Потім раптом зрозуміла. Він нагадував мені Берклі — своєю лаконічністю й загадковим, витонченим спокоєм. Своєю вишуканою поведінкою. Вони були з одного тіста.
Він підняв голову:
— Що?
— Нічого. У вас гарні руки.