За кілька днів по тому Менсфілд досить надовго полишив матір, щоб відвести мене в «Ньюмаркет» подивитися на жеребця. Він подумав, що нам може захотітися придбати якогось нового чистокровного для початку нашої справи.
— Я хочу, щоб ми стали справжніми партнерами, — сказав він. — Знайдемо землю, де ти забажаєш, і заповнимо наші стайні найкращими кіньми, яких лишень знайдемо. Ти все мені покажеш. Я хочу навчитися всього та брати участь в усіх важливих справах.
Я відчула полегкість від цих слів. Наша спільна мрія про конеферму від початку поєднала нас. Але в «Свіфтсдені», під владним поглядом його матері, я вже почала сумніватися. Її думка для нього, здавалося, мала вирішальне значення. Коли вона була поряд, він виструнчувався, ніби вона була лялькарем, який керує ганчір’яним хлопчиком. Проте в «Ньюмаркеті», коли ми рушили до стайні, він міцно стиснув мою руку. Звичайно, він бажав почати нове життя в Кенії так само, як я хотіла повернути «Ґрін Гіллз». Він був сам собі господар, бажав нових земель і збирався все робити разом зі мною. З цього дня маю довіритися йому, і собі також.
Посланець був високим чалим конем із хвостом і гривою лляної барви, й у ньому відчувався вогник. Він був найбільшим і найгарнішим жеребцем, якого я будь-коли бачила. Його мати Фіфінелла стала переможницею багатьох перегонів та конкурів, а батько — Гаррі Он — жодного разу не програвав і вважався одним із найкращих скакових плідників у світі. І хоча нам із Менсфілдом він одразу припав до душі, його тренер Фред Дарлінґ трохи остудив наш запал.
— Він не дасться вам легко, — сказав Фред. — Не буду брехати.
Одного разу Фред потрапив до шпиталю через цього коня.
А ще раніше Посланець убив конюха: затиснув його в стайні та бив своїми сильними копитами й гриз зубами. Це було вбивство, відверте й цинічне. Якби Посланець був людиною, його б засудили за це до страти на гільйотині; а так, йому лише заборонили брати участь у перегонах в Англії. Отже, Кенія могла стати для нього другим шансом.
— Його можна приручити? — не міг заспокоїтися Менсфілд.
— Складно сказати. Я б цього не робив.
— Я хочу ним займатися, — сказала я, спостерігаючи, як крізь широкі ніздрі коня червоними спалахами просвічує сонце.
— Ти не боїшся? — Менсфілд стиснув мені руку.
— Боюся. Але ми не можемо залишити його тут, прикутого мов пса.
Посланець нагадав мені Падді — тим, що стояв на тонкій межі дикої природи й цивілізованого світу.
— Він досі має в собі щось добре. Будь-хто може це побачити. Менсфілд знову стиснув мою руку. Я відчула, наскільки його схвилювало те, про що ми нині дізналися:
— Він може виграти перегони?
— Якби тут був Рута, він сказав би: «Його ноги сильні, мов у леопарда», або «Його серце подібне до гну», — сказала я, намагаючись розрядити обстановку.
— Тоді вирішено. Скільки коштують ноги леопарда? — запитав Менсфілд і дістав чекову книжку.
49[37]
елбурґоні, за майже двісті кілометрів на північ від Найробі, ранок був прохолодним, із блискучим свіжим небом та рівними білими хмарами. Після дощу в улоговинах поміж гірських схилів осідав туман, і я могла його весь увібрати в себе під час ранкового галопу, й досі переконуючи себе: ніщо тут не чуже й не дісталося мені незаконно. Ніхто не міг знищити це чи відібрати в мене.
Наша ферма звалася «Мелела». Тут був будинок на палях, обплетений буґенвелією та вогняною ліаною. Фіолетові маракуйї вкривали задній паркан, а над верандою та альтанкою шапками нависали петунії. Куди не глянь, скрізь в очі вдаряв новий спалах кольорів, саме повітря дихало життям. Невдовзі по переїзді я встановила перед дверима головної стайні важкий мідний дзвін, і щоранку до сходу сонця Рута будив ним усю ферму, як раніше в «Ґрін Гіллз» це робив наш головний конюх Вайніна. Рута з сім’єю жив у котеджі біля стайні, а ще він мав свою власну контору поряд із моєю, хоча зазвичай ми з ним схилялися над бухгалтерською книгою за одним столом.
— А якщо ми запросимо Клатта повернутися з Кейптауна, щоб тренувати наших коней? — однієї ночі в ліжку запитала я в Менсфілда.
Я думала про це тижнями, й ця ідея хвилювала мене дедалі більше. Батькові довелося поїхати через гроші, й це зіпсувало йому репутацію. Але тепер я була в змозі запропонувати йому роботу й місце в колонії, гідне його таланту.