— Я не хочу залишати роботу, Менсфілде. Будь ласка, не вимагай цього від мене.
— Звісно, ти перестанеш їздити... принаймні до народження дитини. Тобі слід подбати про себе.
— Саме так я і дбаю про себе, хіба ти не розумієш? Якщо ми матимемо цю дитину, я працюватиму так само, як і раніше. Я не можу жити інакше.
— Якщо ми матимемо цю дитину? — він відсторонився, і його погляд посуворішав. — Тут не має бути жодних сумнівів.
— Я лише боюся, що все зміниться, — я відчула, що поступаюся.
— Звичайно, зміниться. Ми говоримо про дитину, Берил. Про милого маленького хлопчика або дівчинку; ця маленька людина має в усьому на нас покладатися.
Його голос набув такої напруги, що все в мені затремтіло. Здавалося, він не розумів: сама думка про те, щоб відкинути геть життя, яке мені так подобалося, лякала мене. Є жінки, які без жодних вагань могли присвятити себе сімейному життю, потребам їхніх чоловіків і дітей. Деякі по-справжньому жадали цього, але мені було невідоме таке життя. Чи зможу я колись із цим впоратися?
— Ти навчишся бути гарною мамою, — мовив він по тривалій мовчанці. — Люди можуть навчатися багатьох речей.
— Сподіваюся, ти маєш рацію.
Я заплющила очі та поклала руку йому на груди, провела пальцями по слизьких ґудзиках його сорочки й досконало обробленому краю бавовняної поли. Шов було виконано настільки ретельно, що він просто не міг розійтися.
51
весь світ читав у газетах про цей королівський візит — про вокзал Найробі, прикрашений трояндами, про розфарбовані вітальні транспаранти й сотні прапорів, що майоріли на вітрі. Як зібралися тисячі людей усіх рас у барвистому урочистому одязі, в токах, фесках і оксамитових пантофлях. Як наш новий губернатор сер Едвард Ґріґ ревів у мегафон свою промову, і як потім двох молодих принців відвезли до Будинку уряду на пагорбі на перше з багатьох великих святкувань, за якими мали йти вечері, зібрання та блискучі бали.
Цілий місяць кожна біла жінка за півтори сотні кілометрів зокола відпрацьовувала реверанси та божеволіла від думок про вбрання.
Усім титулованим особам — вихідцям із високоповажних родів, баронетам і графам, що скніли в цих мало відомих цивілізованому світові краях, — траплялася унікальна нагода постати в усій своїй пишноті.
Я була на четвертому місяці вагітності й надто збентежена цим, щоб перейматися через щось інше, до того ж не збиралася ні з ким ділитися своїми новинами.
Щоб виграти час, почала носити вільні блузки та об’ємні спідниці — це я, та, яку завжди бачили в штанях. Але для мене це було єдиним правильним рішенням. Я старалася показуватись якомога рідше, але Менсфілд наполягав на тому, щоб ми були присутніми на всіх заходах.
— Давай просто розкажемо про це, люба. Вони все одно скоро дізнаються.
— Я знаю... але це особисте.
— Що ти таке кажеш?
Він наморщив чоло.
— Це радісна новина, дурненька.
— Ти не можеш піти на вечірку сам? Я не дуже добре почуваюся.
— Не сподівайся, що зможеш так легко від цього ухилитися, Берил. Бути запрошеними туди — це честь.
— Ти говориш, як Карен.
— Невже?
Він дивно на мене глянув.
— Це має означати, що ти говориш, як Фінч Гаттон, так?
— Що?
Я зустрілася з ним поглядом.
— На що ти натякаєш?
— Ні на що, — сухо сказав він і, як завжди в таких випадках, швидко вийшов.
Зрештою заради збереження миру я погодилась. На першому ретельно продуманому обіді ліворуч від мене сидів принц Генрі, а в дальньому кінці столу — Едуард VIII, тобто Едуард Альберт Крістіан Джордж Ендрю Патрік Девід, жвавий спадкоємець престолу. Неофіційно його звали Девідом, а його брата Генрі, герцога Глостерського, — Гаррі, й вони обидва були зацікавлені в тому, щоб розмова була приємною.
— Я бачив вас минулого року в Лестерширі під час полювання на лисиць, — сказав мені Гаррі поверх тарілки з охолодженим лимонним супом.
Він мав на увазі той час, коли ми відвідували матір Менсфілда в «Свіфтсдені» — хоча тоді нас формально не відрекомендували. Гаррі був вищим за свого брата Девіда, більш чорнявим і не таким симпатичним.
— У вас дивовижний вигляд на коні, особливо в штанах. Думаю, всім жінкам потрібно їх носити.
— Коко Шанель знепритомніла б, якби почула ваші слова, — підхопила дуже змучена леді Ґріґ з-за його ліктя. Гаррі її проігнорував.