Ніхто мені нічого не сказав — ані про те, чому забрали дитину, ані про те, чи жива вона взагалі. Я боролася з медсестрами й навіть ударила одну, тож зрештою мені дали заспокійливе. Коли я отямилася, Менсфілд стояв посеред кімнати з блідим та витягнутим обличчям.
— З дитиною не все гаразд, — почав пояснювати він. — Вона народилася дуже малою і в неї дечого бракувало: анус і пряма кишка не сформувалися.
— Що? — перепитала я, досі відчуваючи дію заспокійливого. — Як?
— Лікар каже, що таке інколи трапляється.
Він знову почав кусати губу. Я побачила на ній синець блідо-бузкового кольору.
— А якщо це через їзду верхи, Берил?
— Хіба таке можливе? Так сказав лікар?
— Мама впевнена, що це не могло не вплинути.
— О...
Його слова ще якийсь час відлунювали у мене в мозку.
— Лікарі можуть йому допомогти?
— Вони можуть зробити операцію. Якщо дитина виявиться достатньо сильною, то знадобиться декілька втручань. Але зараз хлопчик дуже кволий. І надто маленький. Йому важко дихати. Лікарі кажуть, що нам слід готуватися до найгіршого.
Коли Менсфілд пішов, я натягнула на себе ковдри й простирадла, але ніяк не могла зігрітися. Наш син може померти. Від самої думки про це мене знову почало трусити. Я була розгублена, слабка й цілком безпорадна.
У часи Лаквет я була в кіпів на шамба, коли народилася хвора дитина. Замість однієї ноги в неї був короткий обрубок, укритий рожевою зарубцьованою шкірою. Ніхто не намагався приховати цю трагедію від Кібії чи від мене. Житиме дитина чи ні залежало від бога. Тієї ночі мати поклала дитину за дверима своєї хатини й лягла спати так само, як усе село. Ніхто не мав звертати увагу на крик новонародженого. Ці люди вважали, що коли дитину не затопчуть воли, то вона має жити. Але тієї ночі прийшов якийсь хижак — гієна чи леопард — і забрав немовля. І це також визнали волею бога.
Чи зможе Ґерваз пережити ці операції чи хоча б свою першу ніч? Чи є якийсь бог, щоб покарати мене й забрати сина? Чи все, що відбувається з нами на землі, — лише гра в кості, що падають, як їм заманеться? Я не була впевнена, що вірю в бога, й ніколи не вчилася молитов. Але я також не знала, як здатися долі, тож, поки чекала, почала наспівувати стару африканську пісню... «Kali coma Simba sisi... Askari yoti ni udari» («Ми запеклі, мов леви, всі солдати сміливі»).
54
а превелике диво, Ґерваз пережив свої перші тяжкі дні. До його живота лікарі припасували дивну торбинку й годували його через крихітні трубочки, вставлені до носа. Він набрав тридцять грамів, а по тому втратив шістдесят. В нього з’явилася жовтяниця, і його поклали під яскраві лампи. Більшу частину часу нас до нього не пускали, адже його не можна було піддавати навіть найменшому ризику зараження. Я бачила сина лише двічі, поки одужувала в лікарні, — й щоразу від погляду на нього відчувала біль у серці. Він був таким кволим і беззахисним, мов пташеня з покаліченими крильми.
За день до операції Ґерваза Менсфілд прийшов до мене в кімнату блідий і понурий.
— Я розумію, що нині зарано про це говорити, але якщо все буде гаразд, я хотів би, щоб Ґерваз одужував у «Свіфтсдені». Мати зможе забезпечити йому найкращий догляд.
— Звичайно, якщо лікарі це дозволять.
Що стосується мене, то я ненавиділа «Свіфтсден», але Ґерваз був на першому місці.
— І що ти робитимеш? — провадив він. — Коли випишешся з лікарні?
— Що ти маєш на увазі? Певна річ, я хочу бути там, де Ґерваз. — Я гадав, що ти схочеш повернутися додому.
— Колись повернуся. Коли ми зможемо зробити це разом. Ти про що, Менсфілде?
Він відвернувся та відійшов до вікна; його ноги ковзали темним лінолеумом. Погода досі була жахлива, всі шибки вкривала зеленава паморозь, яка надавала шкірі Менсфілда хворобливого відтінку. Після нашого приїзду до Англії він почав здаватися мені іншим — не лише блідішим, але й морально слабшим, — неначе знову повернувся до підліткового віку, коли був хворим і проводив більшу частину юності в ліжку за вивченням латинських назв рослин.
— Не впевнений, що повернуся в Кенію, — мовив він. — Дедалі виразніше усвідомлюю, що ми... дуже різні. І я почуваюся дурнем.
— Тому що одружився зі мною? Чому ти кажеш це зараз? У нас тепер спільне життя. Ти хочеш його ось так перекреслити?
— Я хотів почати все наново. І зробив це. Але, можливо, я просто грав певну роль. Або це робила ти.