У нас із Джоком найчастіше почали траплятися дні непорозумінь. Що старанніше я працювала, то більше йому здавалося, ніби я щось у нього відбираю. Гадаю, він припускав, що я можу хотіти лише того, чого бажає він; що я буду щаслива жити його метою, а не власною. Інколи, по тому, як він забагато випивав, я чула на фонографі мелодію «Якби ти була єдиною дівчиною в світі». Джок придбав цю платівку незабаром після нашого весілля та сказав, що вона нагадуватиме йому наш перший танок. Тоді це здалося мені знаком уваги. Втім, коли ця мелодія звучала тепер, я переконувалася, що виявилася не тією дівчиною, з якою він мріяв одружитися. І я справді не була нею, і так само не знала, що з цим робити.
Натягуючи халат, я пішла в залу, де чоловік, уже добряче напідпитку, не в лад підспівував платівці:
— Зранку будеш до біса розбитим. Вимикай це, та ходімо в ліжко.
— Ти зовсім не любиш мене, Берил?
— Анітрохи, — швидко без будь-якого виразу промовила я.
Правда полягала в тому, що коли я порівнювала Джока з батьком або арапом Маїною — чоловіками, якими захоплювалася найбільше, він катастрофічно програвав. Утім, це була не лише його провина. Мені чомусь здалося, що я можу одружитися з абсолютно незнайомим чоловіком і в нас якимось чарівним чином усе складеться добре. Я дала обіцянку так само швидко, як звівся будинок, у якому ми нині жили. Я поквапилася відгукнутися на його пропозицію, але помилилась у виборі.
— Випий кави, або ходімо.
— Ти навіть не спробувала заперечити.
Пісня скінчилася, й платівка зашипіла.
— Ти більше дбаєш про цього пса, — сказав Джок і підвівся, щоб переставити голку на початок.
Мало не за одну ніч Буллер помітно постарішав, а далі захворів на артрит. Він зовсім осліп і оглух, а рухався так, ніби був зроблений зі скла. Батько пристрелив би його, і вчинив би правильно. Але я не могла цього зробити, натомість просто чекала поруч із ним; інколи схиляла обличчя до його вузлуватої голови й промовляла йому слова, яких він не міг чути, — нагадувала, яким хоробрим він завжди був, та й досі залишається таким.
— Він помирає, — відповіла я Джокові, й голос мій затремтів.
Але навіть на межі смерті в Буллера було більше мужності, ніж у мене. Майже цілий рік я прикривалася своїм поквапливим рішенням, намагаючись не думати ні про майбутнє, ані про минуле. Нині те й інше було тут, у цій кімнаті, й жахливий дзвін знову почав бамкати. Я знала, що він не вмовкне, поки я не виправлю те неподобство, яке вчинила, хоч би як це було жахливо. Вибору не було.
— Я хочу поїхати звідси та працювати на Деламера, — швидко сказала я, щоб не передумати. — Там навчуся тренувати коней. Батько запропонував мені це перед тим, як поїхав, і я думаю, це розумний крок.
— Що? В нас є власні коні. Навіщо їхати ще кудись?
— Я поїду не лише через роботу, Джоку. В нас нічого не виходить. Ти знаєш це так само, як і я.
— Ми щойно почали. Дай нам час.
— Час нічого не змінить. Тобі потрібна справжня дружина, така, щоб дбала про тебе, народила тобі з десяток дітей, і все таке інше. Я не така.
Він повернувся до мене зі склянкою в руці, і я відчула в ньому щось різке, мовби крізь обличчя виразно проступив гострий гребінь; здавалося, всередині він і справді був горою. Мої слова заскочили його зненацька.
— Отже, ти не любиш мене, — твердо й холодно вимовив він.
— Ми навіть не знаємо одне одного. Хіба не так?
Він міцно стиснув побілілі пласкі губи, перш ніж знову озвався.
— Я ніколи у своєму житті нічого не кидав. Не ті в мене правила. Ким я буду після цього?
— Ким ти будеш? Щонайменше — чесною людиною. Чи не краще поглянути правді у вічі?
Він ледь помітно похитав головою: кілька коротких швидких рухів.
— Я стану посміховиськом для всього міста... Якесь дівчисько виставило мене дурнем. Моя сім’я буде шокована. Принижена. В нашого роду є честь, і її треба захищати.
Це був очевидний випад проти мого батька та скандалу навколо його банкрутства, але я не могла дозволи цьому стати на моєму шляху.
— Поклади всю провину на мене. Мені байдуже. Вже нема чого втрачати.
— Не думаю, що це правда.