Граф упізнав його.
— А, це ти, вороне, що провіщаєш чорні нещастя? — промовив він.
— Вельможний пане, — відповів Уленшпігель, — коли мої пророцтва чорні, то це тому, що вони погано випрані. Але скажіть мені, що червоніше — вино, що ллється в горлянку, чи кров, що фонтаном б’є з шиї? Ось про що питав мій ліхтар.
Граф мовчки випив, заплатив і поїхав.
Уленшпігель і Ламме, верхи на ослах, яких їм дав Сімон Сімонсен, один із прихильників принца Оранського, їздили всюди і попереджали всіх громадян про чорні наміри кривавого короля та намагалися вивідати, чи нема яких новин з Іспанії.
Перевдягнувшись селянами, вони продавали овочі і бували на всіх базарах.
Якось, вертаючись з Брюссельського базару по Цегляній набережній, вони побачили в одному кам’яному домі, в кімнаті нижнього поверху, вродливу даму в шовковій сукні, з високими грудьми, живими очима. Щоки її аж пашіли рум’янцем. Вона говорила своїй молоденькій, свіженькій куховарці:
— Розтопи масла на сковорідці, бо я не люблю, коли підлива тужавіє.
Уленшпігель зазирнув у вікно.
— А я люблю хоч би яку, — сказав він. — На голодний шлунок піде хоч би що.
Дама обернулась.
— А це що за добродій, — мовила вона, — що суне носа до чужого проса?
— Ах, прекрасна дамо, — вигукнув Уленшпігель, — якби ми хоч якусь часинку побули з вами разом, то ви побачили б, як смачно може нагодувати невідомий мандрівець вродливу даму, що нудиться дома. — А потім, клацнувши язиком, додав: — Так би і з’їв.
— Кого? — запитала вона.
— Тебе, — відповів він.
— А він гарненький, — озвалась куховарка до дами. — Закличмо його, нехай увійде і розповість нам свої пригоди.
— Але ж їх двоє, — сказала дама.
— Другого я розважатиму, — мовила куховарка.
— Так, пані, нас двоє, — підтвердив Уленшпігель, — я і мій бідолашний друг Ламме, що не піднесе й ста фунтів на плечах, зате охоче нестиме п’ятсот їжі й питва у своєму шлункові.
— Сину мій, — сказав Ламме, — не кепкуй з мене, бідолахи, якому так дорого коштує наповнити свій шлунок.
— Сьогодні це тобі не буде коштувати й ліара, — мовила дама, — заходьте зараз же обидва.
— Але ж у нас є й осли, на яких ми приїхали, — зауважив Ламме.
— У стайні графа Мегема[151] буде чим нагодувати і їх, — відповіла дама.
Куховарка покинула плиту і завела Уленшпігеля й Ламме у двір з їхніми ослами, і у дворі осли зразу ж заревіли.
— Це вони, — зауважив Уленшпігель, — дають гасло, що й обід не за горами. Бідні ослики аж сурмлять з радості.
Вони обидва позлізали, і Уленшпігель мовив до куховарки:
— Якби ти була ослиця, чи захотіла б такого осла, як я?
— Якби я була жінкою, — відповіла вона, — то була б не від того, щоб мати гарного хлопця.
— Коли ти не жінка й не ослиця, то хто ж ти така? — запитав Ламме.
— Я дівчина, — відповіла вона, — а цнотлива дівчина — це не жінка й не ослиця. Зрозуміло тобі, череваню?
Уленшпігель сказав до Ламме:
— Не вір їй, вона наполовину дівчина, наполовину повія, і в кожній четвертині її сидить по два дияволи. За її шури-мури їй уже вготоване місце в пеклі на постелі, де милуватиме її сам Вельзевул.
— От капосний глузій, — мовила куховарка, — та якби матрац на тій постелі був набитий твоїм волоссям, і то я не лягла б на нього.
— А я з’їв би тебе геть усю з волоссям.
— Підлеснику, — втрутилась дама, — що ж, ти хочеш мати всіх жінок?
— Не всіх, — відповів Уленшпігель, — досить було б і тисячі, якби вони злилися в одну таку, як ти.
Дама сказала йому:
— Спочатку випий кухоль bruinbier’a, закуси шинкою, візьми собі шматок баранини, розріж цього пирога, скуштуй салату.
Уленшпігель склав руки на грудях.
— Шинка, — сказав він, — гарна річ, bruinbier — небесний трунок, баранина — божественна їжа, коли ріжеш пиріг, то аж язик тремтить у роті від задоволення, соковитий салат — це королівська страва. Але тричі блаженний буде той, кому ви на закуску дасте свою красу.
— Годі верзти казна-що, — сказала вона. — Ти спершу наїжся, негіднику.
Уленшпігель запитав:
— А чи не проказати нам спочатку Benedicite[152]?
— Ні, — була відповідь.
Ламме заскиглив:
— Їсти хочеться!
— Зажди трохи, скоро наїсися, — мовила прекрасна дама, — тобі тільки м’ясо в голові.
— І притому свіже, як моя жіночка.
Куховарка при цьому аж скривилась.
151