А посол Франціска І сказав про Егмонта:
— Я бачив, як відрубали голову тому, хто двічі примушував тремтіти Францію.
І мертві голови обох графів настромили на залізні вістря.
І Уленшпігель мовив до Ламме:
— Тіло і кров покриті чорним сукном. Благословенні ті, хто з мужністю в серці і з мечем у руці чекатиме чорних прийдешніх днів.
На той час Мовчазний зібрав військо і з трьох боків ударив на Нідерланди[169].
А Уленшпігель на зборах диких гезів[170] сказав:
— З намови інквізиції король Філіпп оголосив, що всі жителі Нідерландів, винні в образі величності, єресі, а також ті, хто не викаже єретиків, знаючи про їхні жахливі злочини, за винятком пойменованих в особливому списку, будуть засуджені, незалежно від їхньої статі й віку, на кару, передбачену для таких ганебних переступів, і то без усякої надії на помилування. Майно їхнє відходить до короля. Смерть косить людей у багатій і великій країні, що лежить між Північним морем, графством Емден, річкою Еме, Вестфалією, Юліх-Клеве і Льєжем, епіскопством Кельнським, Трірським, Лотарінгією і Францією. Смерть косить людей на обширі в триста сорок миль, в двох сотнях укріплених міст і ста п’ятдесяти селищах, що мають міські права, в селах, містечках і на рівнинах. А король отримує спадщину.
Вже не досить для цієї справи одинадцяти тисяч катів, — вів далі Уленшпігель, — що їх Альба називає солдатами. Земля батьків наших стала звалищем мертвих, звідки тікають митці, яку покидають майстри, залишають промисловці, — вони кидають рідний край, щоб збагачувати чужину, де їх не переслідують за віру. Смерть і Руїна косять усе. А король отримує спадщину.
Наша країна здобула привілеї, відкупившись грішми від збіднілих владарів. Ті привілеї відібрано. Країна сподівалась, що угоди з князями дадуть їй втішатися багатими здобутками своєї праці. Та не так сталося, як сподівалося: муляр будує дім для пожежі, ремісник працює для злодія. Король отримує спадщину.
Кров і сльози! Смерть косить усюди: на вогнищах; на деревах, що ростуть понад шляхами і правлять за шибениці; у ямах, де живцем закопують нещасних жінок і дівчат; у тюремних колодязях; у купах запаленого хмизу, де нещасні страдники горять на повільному вогні; в солом’яних хижах, де приречені вмирають у диму й полум’ї. А король отримує спадщину.
Бо так забажалося папі римському.
В містах кишать вивідувачі, що чигають на частку майна своїх жертв. Що багатший, то винуватіший. Спадщину отримує король.
Але є в країні мужні люди, що не дадуть себе зарізати, як ягнят. Багато втікачів мають зброю і ховаються в лісах. Ченці видають їх, бо хочуть, щоб сміливців знищили і відібрали все їхнє майно. Проте месники і вдень і вночі ходять зграями, немов дикі звірі, нападають на монастирі і відбирають украдені в бідного люду гроші у вигляді свічників, золотих і срібних ковчежців, дароносиць, дискосів, дорогоцінних чаш. Хіба ж не так, люди добрі? Вони п’ють вино, яке ченці ховали для себе. І посуд, перетоплений або заставлений, служитиме для справи священної війни. Хай живе гез!
Вони не дають спокою королівським солдатам, убивають їх, грабують, а потім знов ховаються в свої лігва. І вдень і вночі у лісі то тут, то там спалахують і гаснуть вогні, щоразу в новому місці. То вогні наших бенкетів. Наша здобич — всяка дичина, і кошлата, і перната. Ми пани тут. Селяни дають нам хліб і сало, коли ми просимо. Ламме, поглянь на них! Обідрані, здичавілі, але повні мужності, рішучості і відваги в очах, вони блукають по лісах зі своїми сокирами, алебардами, шпагами, мечами, ратищами, списами, арбалетами, аркебузами, бо кожна зброя добра для них, а маршувати по команді вони не бажають. Хай живе гез!
І Уленшпігель заспівав:
169
…
170