Выбрать главу

Раптом повз нього пробігло ціле стадо оленів. Посеред стада гордо несли свої гіллясті дев’ятикінцеві роги величезні старі олені. Поруч із ними, наче охоронці, дріботіли стрункі однолітки, що, здавалось, кожної хвилини ладні були захистити їх своїми гострими ріжками. Уленшпігель не знав, куди вони бігли, але здогадувався, що до свого тирла.

— О! — зітхнув він. — Старі олені і молоді оленята, гордо й весело йдете ви у глибінь лісу на спочинок, об’їдаєте ніжні парості, вдихаєте чудові лісові пахощі, ви щасливі, поки не прийде ваш кат-мисливець. Точнісінько так, як і ми, благородні олені й оленята!

І попіл Клаасів бився в його груди.

9

У вересні, коли вже комарі перестають кусатися, Мовчазний, зібравши чотирнадцять тисяч фламандців, валлонців та німців, з шістьма польовими та чотирма важкими гарматами, що промовляли за нього, переправився через Рейн біля Санкт-Фейта.

А під жовто-червоними прапорами на сукуватих бургундських палицях, якими так довго катували нашу країну[174], від яких почалося наше поневолення під кормигою кривавого герцога Альби, виступало двадцять шість тисяч п’ятсот чоловік і котилося сімнадцять польових і дев’ять важких гармат.

Та Мовчазний невеликі мав успіхи в цій війні, бо Альба щоразу ухилявся від бою.

А брат Оранського, Людвіг, цей фламандський Баярд[175], захопивши кілька міст і взявши викуп з багатьох суден на Рейні, у бою з сином герцога біля фрісландського міста Еммінгена втратив шістнадцять гармат, півтори тисячі коней та двадцять знамен через підлих найманців, що стали вимагати платню перед самим боєм.

І Уленшпігель, що бачив скрізь тільки руїни, кров і сльози, надаремне шукав порятунку для рідної землі.

І кати по всій країні вішали, стинали голови, палили невинні жертви.

І король отримував їхнє майно.

10

Мандруючи по землі валлонській, Уленшпігель на власні очі побачив, що принц тут не може сподіватися на допомогу. Так дійшов він до міста Бульйона[176].

Дорогою стали йому зустрічатися горбані різного віку, статі і стану. У всіх були великі чотки, які вони побожно перебирали, голосно промовляючи молитви, що нагадували кумкання жаб у ставку теплими вечорами.

Тут були горбаті матері з горбатими дітьми на руках, а решта малечі того самого поріддя чимчикувала позаду, почіплявшись за спідниці. Горбані вкрили й пригірки, і долини. Всюди на тлі ясного неба Уленшпігель бачив їхні худі постаті.

Він підійшов до одного з них і запитав:

— Куди прямують ці нещасні чоловіки, жінки, діти?

Горбань йому відповів:

— Ми йдемо до гробу святого Ремакля молитися, щоб дарував нам те, чого серце наше бажає, і щоб зняв із наших спин цей ганебний тягар.

Уленшпігель запитав знову:

— А чи не міг би святий Ремакль дарувати й мені те, чого моє серце бажає, і зняти зі спини бідолашних громад кривавого герцога, який тяжить над нами, наче свинцевий горб?

— Святий Ремакль не знімає тягарів, посланих на кару, — відповів прочанин.

— А інші він знімає? — запитав Уленшпігель.

— Атож, якщо горб недавній. І коли станеться таке чудо, тоді всі ми святкуємо й бенкетуємо цілим містом. Кожний прочанин дає тому щасливцю, що видужав, хто срібну монету, а хто навіть і золотий флорин, бо він же сподобився святості і молитви його швидше доходять до Бога.

Уленшпігель запитав:

— А чому ж такий багатій, як святий Ремакль, бере плату за лікування, наче якийсь нікчемний аптекар?

— Ах ти нечестивцю! Він скарає тебе за твоє блюзнірство! — люто крикнув прочанин, трясучи своїм горбом.

— Ой лихо! — раптом застогнав Уленшпігель і звалився, скорчившись, під деревом.

Прочанин, дивлячись на нього, мовив:

— Святий Ремакль як уже вдарить, то вдарить!

А Уленшпігель аж скрутився і, шкрябаючи спину, галасував:

— О преславний угодниче Божий, пожалій мене! Це кара Господня за мої гріхи. Я відчуваю в спині пекельний біль. Ой-ой-ой! Змилуйся, святий Ремаклю! Йди, прочанине, йди, залиш мене самого, щоб я, наче батьковбивця, виплакався і покаявся.

І прочанин побіг щодуху аж до Великої площі в Бульйоні, де вже зібралися всі горбані.

Тут, тремтячи від жаху, уриваним голосом, він почав їм розповідати:

— Зустрів прочанина… стрункого, як тополя… вирікав блюзнірства… раптом горб на спині… вискочив болючий горб!

Слухачі-богомольці радісно загукали:

вернуться

174

бургундських палицях, якими так довго катували нашу країну… — У XIV—XV ст. Нідерланди належали бургундським герцогам.

вернуться

175

Баярд П'єр дю Терайль (1476—1524) — славетний французький воєначальник.

вернуться

176

Бульйон — містечко в сучасному бельгійському Люксембурзі.