Нагодувавши гостей, Утенгове сказав:
— Сотня селян вийде звідси на цьому тижні буцімто гатити греблі в Брюгге та його околицях. Вони підуть гуртками по п’ять, по шість чоловік різними дорогами. А з Брюгге переправляться морем в Емден[188].
— А чи є в них гроші й зброя? — запитав Уленшпігель.
— У кожного по десять флоринів і великий ніж.
— Господь Бог тебе винагородить, — мовив Уленшпігель.
— Про винагороду я не дбаю, — відповів Утенгове.
— Як це ви робите, — запитав Ламме, наминаючи товсту кров’яну ковбасу, — як це ви робите, пане господарю, що у вас вона виходить така запахуща, така соковита й така ніжна?
— Це тому, — відповів хазяїн, — що ми кладемо туди кориці й майорану. — І звернувся знов до Уленшпігеля: — А чи Едзар, граф Фрісландський, ще й досі держить руку за принцом?
Уленшпігель відповів:
— Він цього не виявляв, але дає в Емдені притулок принцовим кораблям. — А потім додав: — Нам треба в Маастріхт.
— Туди не пройти, — мовив господар, — навколо стоять герцогські війська.
І, завівши їх на горище, він показав, як вдалині з прапорами й значками сновигала по полю кавалерія й піхота.
Уленшпігель сказав:
— А я пройду, якщо ви, людина в цих місцях впливова, добудете мені дозвіл одружитися. Тільки треба, щоб наречена була гарна, лагідна, ніжна і щоб висловила сама бажання стати моєю дружиною — як не назавжди, то принаймні хоч на тиждень.
Ламме зітхнув і мовив:
— Не роби цього, сину мій, вона тебе покине, а ти горітимеш у самотині в любовному вогні. Твоя постіль, де ти спиш тепер так спокійно, обернеться в матрац, набитий колючками, і прожене від тебе солодкий сон.
— Все-таки я одружуся, — відповів Уленшпігель.
А Ламме, не бачачи більше нічого їстівного на столі, дуже засумував. Нараз він помітив у мисці печиво і зразу ж із похмурим виглядом почав хрумкати його.
Уленшпігель знову озвався до Утенгове:
— Ну, то вип’ємо! Шукайте мені наречену, хоч бідну, хоч багату — байдуже. Я піду з нею до церкви, і священик повінчає нас. Він дасть нам шлюбне свідоцтво, для нас недійсне, бо дасть його нам папіст-інквізитор. Але там буде сказано, що ми добрі християни, сповідаємось, причащаємось і живемо по закону апостольської римської церкви, святої матері нашої, яка палить діток своїх, а тому й на нас зійшло благословення святого отця нашого папи, воїнства небесного і земного, святих угодників і угодниць, каноніків, священиків, ченців, солдафонів, шпигунів та іншої сволоти. Маючи таке свідоцтво, ми й поїдемо в шлюбну подорож.
— Ну, а наречена? — запитав Утенгове.
— А наречену знайдеш мені ти, — відповів Уленшпігель. — Я візьму два вози, прикрашу їх ялиновими гірляндами з гостролистом, паперовими квітами, а за дружків посадимо кілька добрих хлопців, яких ти маєш послати до принца.
— А як же наречена? — допитувався Утенгове.
— Безумовно, і вона зі мною буде, — відповів Уленшпігель і далі сказав так: — В один віз я запряжу пару твоїх коней, а в другий — наших двох віслюків. На першому возі поїду я з нареченою, мій друг Ламме і дружки, а на другому — музиканти з бубнами, флейтами й скрипками. А потім з весільними прапорами, з музикою, з випивкою та співами ми вчвал проїдемо по шляху, який приведе нас або до Galgenueld'а, тобто на Поле шибениць або до свободи.
— Я радий тобі допомогти, — сказав Томас Утенгове, — але ж із чоловіками поїдуть і жінки з дівчатами.
— Поїдемо з ласки Божої, — гукнула гарненька дівчина, виткнувши своє личко в прочинені двері.
— Як буде треба, я дам і чотири вози, — сказав Утенгове, — і тоді зможе поїхати більше як двадцять п’ять чоловік.
— Герцога пошиємо в дурні, — докинув Уленшпігель.
— А флот у принца збільшиться на кілька добрих вояків, — додав Томас Утенгове.
І, скликавши всіх своїх слуг і служниць, він промовив до них:
— Послухайте, всі зеландці, чоловіки й жінки. Ось перед вами фламандець Уленшпігель, він хоче разом з вами прорватися крізь герцогове військо у весільному поїзді.
І всі зеландці, чоловіки й жінки, одностайно гукнули:
— Смерті не боїмось! Поїдемо!
Чоловіки говорили між собою:
— Для нас велика радість покинути землю рабства і піти на вільне море. Коли з вами Бог, то хто проти вас?
А жінки й дівчата казали:
— Підемо за нашими чоловіками й нареченими! Ми зеландки, і Зеландія дасть нам притулок.
Уленшпігель сказав до молодої гарненької дівчини:
— Вийдеш за мене заміж?