— Тут якась воєнна хитрість, не зрозуміла для мене, — сказав Уленшпігель. — Але байдуже, все одно підемо в Маастріхт.
Коли вони берегом Маасу під’їжджали до міста, Ламме помітив, що Уленшпігель уважно придивляється до кожного судна, що пливе річкою, а потім він зупинився біля одного, що мало на носі зображення сирени. А сирена ця тримала в руках щит, на темному тлі якого були викарбувані золоті літери: Г. I. X., тобто початкові літери слів Господь Ісус Христос.
Уленшпігель дав знак Ламме зупинитися і весело защебетав жайворонком.
На палубу вийшов якийсь чоловік і заспівав півнем, а потім, коли Уленшпігель подав йому якийсь знак і, заревівши по-ослячому, показав на юрбу, що метушилася на березі, той також почав жахливо ревіти по-ослячому. Тоді за ними, нащуливши вуха, затягли свою природну пісню і віслюки Уленшпігеля і Ламме.
Повз них проходили жінки, проїжджали чоловіки верхи на конях, що тягли баржі, і Уленшпігель сказав до Ламме:
— Цей судновик глузує з нас і з наших ослів. А що, як ми підемо й відлупцюємо його на судні?
— Нехай він краще йде сюди, — сказав Ламме.
Тоді одна жінка порадила їм:
— Якщо ви не хочете вернутися з поламаними ногами, з потрощеними ребрами та розбитою пикою, то краще не чіпайте Силача Піра, хай собі реве.
— I-а! I-а! I-а! — ревів судновик.
— Хай собі реве, — сказала жінка. — Ми недавно бачили, як він підняв на плечі візок, навантажений важкими барилами з пивом, і зупинив другий віз, запряжений здоровенним битюгом. Он там, — вела вона далі, показуючи на корчму Blauwe Torre — «Блакитну вежу», — він, кинувши ножа за двадцять кроків, пробив дубову дошку завтовшки дванадцять дюймів.
— I-а! I-а! I-а! — ревів і далі судновик, а йому вторував хлопчина років дванадцяти, що саме в той час вискочив на палубу.
Уленшпігель відповів:
— Ет, що там твій Пір Силач. Ми сильніші за нього. Ось у мене друг Ламме, він таких двох проковтне і навіть не гикне.
— Та що ти мелеш, сину мій? — перебив його Ламме.
— Правду кажу, — відповів Уленшпігель. — Не будь надто скромний, не супереч мені. Авжеж, добрі люди, жіночки, реміснички, зараз ви побачите, як він ще й руками не махне, а зітре на порох вашого славетного Силача Піра.
— Та мовчи ти! — благав Ламме.
— Твоя сила відома, — відповів Уленшпігель, — і нічого її таїти.
— I-а! — ревів судновик.
— I-а! — ревів хлопчина.
Раптом Уленшпігель знову заспівав жайворонком, і то так мелодійно, що чоловіки й жінки були в захваті і питали, де він навчився так божественно щебетати.
— В раю, звідки йду просто до вас, — відповів Уленшпігель.
Потім гукнув до судновика, який, не перестаючи, ревів і глузливо показував на них пальцями:
— Що ж ти, негіднику, не злазиш зі свого судна? А спробуй ступити на берег і тут посміятися з нас та з наших тварин.
— Що, злякався? — підхопив Ламме.
— I-а! 1-а! — не вгавав судновик. — Гей, панове осли ослячі, а зійдіть лиш на судно до мене!
— Роби те, що я робитиму, — сказав нишком Уленшпігель до Ламме. І голосно звернувся до судновика: — Коли ти Силач Пір, то я Тіль Уленшпігель. А оце наші осли — Єф і Ян, що вміють краще ревіти, ніж ти, бо це їх природна мова. А на твою душогубку ми лізти не бажаємо. Хіба це судно — це ночви, що перекинуться від першої хвилі. Та й пливе воно боком, наче краб.
— Атож, наче краб, — підтакнув Ламме.
Судновик тоді гукнув до нього:
— Що ти там бурмочеш крізь зуби, шматок сала?
Ламме, розсердившись, крикнув:
— То ти, недовірку поганий, будеш ще глузувати з моєї постаті? Знай, що це сало моє власне, належить мені, воно від доброго харчу, тоді як ти, старий, іржавий цвяху, завжди, мабуть, живився лише гнилими оселедцями, свічковим лоєм, таранячою лускою, як видно з твоїх кощавих ніг, що світяться крізь діряві штани!
— Ух, і дадуть вони зараз один одному гарту! — радісно говорили зацікавлені перехожі й робітники.
— I-а! I-а! — репетував і далі судновик.
Ламме хотів злізти з осла, набрати каміння і жбурляти в нього, та Уленшпігель сказав:
— Не кидай каміння!
Судновик щось шепнув на вухо хлопчикові, що стояв біля нього і ревів разом з ним. Той швиденько відв’язав човна і, вміло орудуючи багром, попрямував до них. Під’їхавши до берега, він випростався і гордо гукнув:
— Мій baes питає вас, чи насмілитесь ви з’явитися до нього на судно і там прийняти з ним бій, чи навкулачки, чи й ногами. Ці добрі люди будуть за свідків.