На це meesevanger’и їм сказали:
— У нас є флорини і любов. Отже, ви наші, веселі дівчатка. А хто з нас відмовиться, той каплун. Ви синички, а ми ловці. Вперед! Брабант тому, хто його вартий!
Але жінки глузливо відповіли:
— Фу! І оці гидкі пики думають нас пожерти? Не для свині шербет! Ми візьмемо тих, хто нам сподобається, а не вас, ви, барила з олією, лантухи з салом, іржаві цвяхи, батоги з клоччя! Від вас тхне потом і багном. Геть звідси! Ви й без нашої допомоги потрапите в пекло!
А вони на це:
— Сьогодні француженки щось дуже примхливі. Гей, коверзухи, а чому це ви не хочете нам дати того, що продаєте всім?
— Завтра, — сказали дівчата, — будемо служити вам, як рабині, як собаки, а сьогодні ми вільні жінки, і забирайтеся геть звідси!
А вони в крик:
— Годі базікати! Гей, спраглі! Рвіть яблука!
З цими словами вони кинулись на дівчат, не зважаючи на вік і вроду. Але красуні стояли твердо на своєму, і на голови напасників градом полетіли стільці, келихи, склянки, дзбани, пляшки; ранили їх, калічили, вибивали очі.
Уленшпігель і Ламме вибігли на галас, залишивши вгорі на сходах своїх коханок, що аж тремтіли від переляку. Побачивши, що чоловіки напали на жінок, Уленшпігель схопив надворі держално від мітли, а друге дав Ламме, і вони без жалю стали частувати напасників дрючками.
Така гра видалася побитим п’яницям досить прикрою, і вони на хвилину зупинились. Цим негайно скористалися худючі дівки, котрі й цього великого свята кохання хотіли продаватись, а не віддаватись, як того вимагає природа. Вони звивалися між пораненими, як вужі, пестили їх, перев'язували рани, пили за їхнє здоров’я амбуазьке вино і так почистили їхні гаманці від флоринів та іншої монети, що там не залишилось і ламаного шеляга. А коли задзвонив дзвін, щоб гасили вогні, вони гарненько виставили meeseuanger'ів за двері, крізь які Уленшпігель і Ламме вислизнули ще раніше.
Уленшпігель і Ламме вирушили в Гент і на світанку прибули в Локерен. Земля була вкрита росою. Над луками клубочився сивий холодний туман. Проїжджаючи повз кузню, Уленшпігель заспівав, як вільна пташка жайворонок. Ту ж мить у дверях кузні з’явилася сива кошлата голова, і почулося неголосне войовниче кукурікання півня.
Уленшпігель сказав Ламме:
— Це smitte[196] Вастеле. Вдень він кує лопати, мотики, лемеші для плугів, кує гарні ратки для церковних криласів, а ночами частенько виковує і гострить зброю для борців за свободу совісті. Нелегко йому доводиться від такої гри, тому він, бач, блідий як смерть і худий, що аж, здається, кістки вилазять із шкіри. Він ще ж не лягав спати і, звісно, працював цілу ніч.
— Заходьте обидва, — сказав smitte Вастеле, — а віслюків відведіть на луку за будинком.
Коли Уленшпігель і Ламме, пустивши віслюків пастись, увійшли до кузні, smitte Вастеле переніс до підвалу зроблені за ніч гострі мечі і наконечники для списів, а потім став готувати денну роботу для своїх підручних.
Глянувши на Уленшпігеля тьмяними очима, він запитав його:
— Які новини від Мовчазного?
Уленшпігель відповів:
— Принца з військом витіснено з Нідерландів через підлість найманців, що тільки й знають галасувати: «Geld! Geld!» — «Грошей! Грошей» — коли треба битися. Він пішов у Францію з вірними йому солдатами[197], братом Людвігом і герцогом Цвейбрюкенським на допомогу королю наваррському[198] і гугенотам. Звідти він рушив у Німеччину, в Діленбург, де до нього приєдналося багато біженців з Нідерландів. Перешли йому туди зброю і гроші, які ти зібрав, а ми будемо на морі боротися за свободу.
— Я зроблю все, що треба, — сказав smitte Вастеле. — У мене є зброя і дев’ять тисяч флоринів. Але ж ви приїхали на ослах?
— Авжеж, — відповіли вони.
— А чи не чули ви чогось про трьох, проповідників, убитих, пограбованих і кинутих у розколину скелі на бере Маасу?
— Чули, — спокійнісінько мовив Уленшпігель, — ці троє проповідників були герцогські шпигуни, наймані вбивці, що мали вбити принца за те, що він бореться за свободу. Ми вдвох, Ламме і я, відпровадили їх на той світ. Їхні гроші й папери у нас. Ми з тих грошей візьмемо стільки, скільки нам потрібно буде на подорож, а решту віддамо принцові.
Уленшпігель і Ламме розстебнули куртки, витягли папери й пергаменти. Smitte Вастеле прочитав їх і сказав:
— Це плани військових дій і змов. Я їх перешлю принцові, і він буде знати, що Уленшпігель і Ламме Гудзак, ці вірні йому бродяги, врятували його благородне життя. Я продам ваших ослів, щоб вас часом не впізнали по них.
197
198