Та інфант ревів, як теля.
А тим часом Клаас дав у руки своєму синові цяцьку, яку сам сплів з лози, почепив на ній брязкальце і, гойдаючи Уленшпігеля на руках, співав:
— Гойда-да, гойда-ди! Ти з дзвіночком ходи, будеш блазнювати і біди не знати.
І Уленшпігель сміявся.
Одного разу Клаас упіймав великого лосося, і в неділю вся його родина — він, Сооткін, маленький Уленшпігель, а також і Катліна — спожила його. Але Катліна їла, наче пташка.
— Кумо, — сказав до неї Клаас, — невже повітря Фландрії стало тепер таке густе, що досить тобі вдихнути його — і ти вже наче шматок м’яса з’їла? Якби то можна було так жити! Дощ був би юшкою, град — квасолею, а сніг обертався б на смачну печеню, яка б надавала снаги бідолашним подорожнім.
Катліна кивнула головою, та не промовила й слова.
— Гляньте-но, — мовив Клаас, — бідна кума! Чого це вона так зажурилась?
Тоді Катліна тихо промовила, наче зітхнула:
— Нечистий! Запала темна ніч. Чую його кроки — кричить орланом… Тремчу, молюся до Пресвятої Діви — надаремне. Нема для нього ні стін, ні загорожі, ні вікон, ні дверей. Він скрізь проходить, наче дух… Риплять сходи… Він уже біля мене, на горищі, де я сплю. Схопив мене своїми руками, холодними й твердими, як мармур. Обличчя як лід. Цілунок вогкий, як сніг. Хатина гойдається, хитається, як човен на бурянім морі…
— Треба щоранку ходити до церкви, — сказав Клаас, — і Господь наш Ісус Христос дасть тобі силу відігнати пекельних духів.
— Але ж він такий гарний! — сказала Катліна.
Уленшпігеля відлучили від грудей, і він ріс, як верба з води.
Клаас цілував його вже не так часто, — хоч і любив сина, але вдавав суворого, щоб не розпестити хлопця.
Коли Уленшпігель вертався додому і скаржився, що йому дісталося від товаришів у бійці, то Клаас завдавав йому доброї хлости за те, що він допустився цього і не полатав боки іншим. При такому вихованні Уленшпігель зробився сміливий, як левеня.
Коли батька не було дома, Уленшпігель прохав у матері ліар на гру. Сооткін сердито питала: «А ще чого тобі забаглось? Краще сиди дома і в’яжи дрова».
Бачивши, що нічого не дістане, Уленшпігель ревів щодуху, але Сооткін, миючи в цебрику свої горщики й миски, здіймала такий грюкіт, що здавалось, ніби й не чує. Уленшпігель заливався слізьми, тоді добра мати не витримувала, підходила до нього, гладила по голові і казала: «Чи досить з тебе деньє?» Але ж зауважте собі, що деньє — це шість ліарів.
Ось так вона його любила, і, коли Клаас виходив з дому, Уленшпігель був королем у хаті.
Одного ранку Сооткін побачила, що Клаас ходить по кухні, понуривши голову і глибоко задумавшись.
— Чого це ти зажурився, чоловіче? — запитала вона. — Ти аж зблід, такий стривожений.
Клаас роздратовано буркнув, наче пес із буди:
— Та ось хочуть відновити жорстокі королівські укази. Смерть знову загуляє по землі фландрській. Донощики матимуть половину майна своєї жертви, якщо воно не перевищуватиме ста флоринів.
— Та ми ж бідні, — сказала вона.
— Бідні, та не зовсім, — відповів Клаас. — Є ще чимало паскудних людей, шулік і круків, що живляться падлом, котрі й на нас будуть доносити, щоб поділитися здобиччю з його величністю. Вони не гребують ні мішком вугілля, ні мішком золота. Чи багато було у бідолашної Таннекен, удови кравця Сіса, яку в Гейсті закопали живцем у землю? Латинська Біблія, три золотих флорини, якесь там домашнє начиння з англійського олова[33], що на нього позаздрила її сусідка. Йоганну Мартене спалили як відьму, але перше кинули в воду, чи не потоне, ну, а що вона не тонула, то, отже, й була відьма! В неї були якісь жалюгідні пожитки та сім золотих каролю[34] в гаманці, і донощик поласився на половину. Е, я міг би тобі розказувати й до завтра, але краще звідсіль вибиратися, жінко, бо після таких указів життя не буде у Фландрії. Незабаром кожної ночі по місту їздитиме колісниця смерті і ми почуємо, як торохтітиме її сухий кістяк.
— Не наганяй на мене такого страху, чоловіче, — відповіла Сооткін. — Імператор — батько Фландрії і Брабанту, а батько повинен бути довготерпеливий, добрий, милосердний, вибачливий.
— Як буде такий, то багато втратить, — відповів Клаас, — бо до нього ж відходить відібране в засуджених майно.
Раптом засурмила сурма і загримів барабан міського оповісника. Клаас і Сооткін, несучи по черзі Уленшпігеля на руках, побігли на гомін за натовпом.
33
…