— А чого це ти, Ламме, тягнеш ногу? — запитала Неле.
— Бо я ж не дух і не стану духом ніколи, — відповів він, — от тому й дістав сокирою по стегну — які ж круглі та білі стегенця були в моєї жіночки! Дивись: кров іде. Ох, бідний я! Нема її, і нікому мене доглянути!
Та Неле сердито перебила:
— А навіщо тобі зрадниця?
— Е, не говори про неї погано, — відповів Ламме.
— На ось тобі бальзам. Я берегла його для Уленшпігеля. Помасти рану.
Перев’язавши рану, Ламме повеселішав, бо від бальзаму рана одразу перестала боліти. І вони втрьох зійшли на корабель.
Побачивши ченця, що прогулювався із зв’язаними руками, Неле запитала:
— А хто це? Я десь бачила його, і здається, що впізнаю.
— Я візьму за нього сто флоринів викупу, — відповів Ламме.
Того дня на кораблях веселилися. Незважаючи на холодний грудневий вітер, на дощ і сніг, всі морські гези зібралися на палубах кораблів. Срібні півмісяці тьмяно поблискували на їхніх зеландських капелюхах.
І Уленшпігель співав:
Книга п’ята
Чернець, якого взяв у полон Ламме, побачивши, що його не збираються вбивати, а тільки хочуть узяти викуп, почав гнути кирпу.
— Чи бач, — казав він, походжаючи по палубі і люто трясучи головою, — чи бач, у яку безодню гидоти і паскудної погані потрапив я, ступивши ногою в це дерев’яне корито. Якби не я тут, якого Господь помазав…
— Собачим салом? — перебивали його гези.
— Ви самі собаки! — огризався чернець і просторікував далі: — Еге ж! Собаки паршиві, шолудиві, задрипані, бездомні, худі, які збочили із ситої стежки матері нашої — святої римсько-католицької церкви, щоб ступити на безплідну путь вашої задрипанки — реформатської церкви. Авжеж! Якби мене не було зараз у цьому поганому кориті, то Господь Бог давно ввергнув би його в найглибшу морську безодню з вами всіма, з вашою проклятущою зброєю, з диявольськими гарматами, з вашим капітаном-співуном, з вашим блюзнірським півмісяцем, еге ж! У найглибші незвідані безодні царства сатани, де вас не палили б, ні! Ви мерзли б там, тремтіли б, дубіли від холоду навік-віків. Еге ж! Так цар небесний згасив би вогонь злочестивої вашої ненависті до нашої славної матері — святої римсько-католицької церкви, до святих угодників, до єпископів і до благословенних указів короля, таких м’яких і мудрих. Еге ж, а я дивився б з райських високостей на вас, синіх, як буряки, білих, як ріпа, від страшного холоду. ’Т sy! ’Т sy! ’Т sy! Хай стане так, хай стане так, хай стане так!