— Горе нам! — казали в народі. — Гляньте, ось прийшов тепер дон Хуан, гоноровитий красень, ворог Філіппів, але ще більший ворог нашої країни. Він прийшов сюди заради інтересів папських і своїх власних. Дворянство і духівництво зрадили нас.
Вони тільки вдають, ніби воюють. На стінах будинків у Генті й Брюсселі, на щоглах гезівських кораблів можна бачити імена цих зрадників, воєначальників і комендантів фортець: графа Лідекерке, що, не обороняючись, здав свій замок донові Хуану; профоса міста Льєжа, який хотів продати місто донові Хуану; панів Арсхота, Мансфельда, Берлеймона, Рассенг’єна; імена членів Державної ради — Жоржа де Лалена, губернатора Фрісландії, головнокомандувача Россіньйола — емісара дона Хуана, кривавого посередника між Філіппом і Хаурегі[247], що вчинив невдалий замах на принца Оранського; ім’я архієпископа Камбрейського, що хотів пустити іспанців у місто; імена антверпенських єзуїтів, що давали Генеральним штатам три бочки золота, тобто два мільйони флоринів, щоб не руйнувати фортеці, а зберегти її для дона Хуана; ім’я єпископа Льєзького; єпископа Утрехтського, якого городяни вислали, щоб в іншому місті шукав поживи для зради; католицьких проповідників, що зводили наклепи на патріотів; назви жебрущих орденів, що плели інтриги в Генті на користь дона Хуана. Жителі міста Буа-ле-Дюк прибили до ганебного стовпа ім’я кармелітського ченця П’єра, що при допомозі єпископа і духівництва намагався здати місто тому ж таки донові Хуану.
В Дуе[248] городяни, правда, не повісили in effigie[249] ректора університету, що також тяг руку за іспанцями, але на кораблях гезів можна було бачити повішені опудала, на грудях у яких були почеплені списки ченців, абатів, прелатів і тисячі восьмисот багатих жінок і дівчат-бегінок з Малійського монастиря, що на їхні пожертви кати батьківщини об’їдалися, пишно одягались, розкошували.
На цих опудалах, як на ганебних стовпах, можна було прочитати імена зрадників: коменданта фортеці Філіппвіль, маркіза д’Арро, що розтринькав бойові та харчові припаси лише для того, щоб, посилаючись на їх брак, здати місто ворогові; ім’я Бельвера, що здав Лімбург, хоч місто могло триматися ще сім місяців; імена голови вищої ради Фландрії, голів Брюггського й Малійського магістратів, що хотіли віддати свої міста донові Хуану; імена членів Гельдернської рахункової палати, яку закрили за зраду; імена членів Брабантської ради, урядовців герцогської канцелярії, таємної і фінансової ради; імена намісника і бургомістра міста Менен, а також і тих лиходіїв, що пропустили дві тисячі французів, які йшли грабувати сусіднє графство Артуа.
— Біда нам, — говорили між собою городяни, — герцог Анжуйський засів тепер у нашому краю, хоче стати королем. Чи бачили ви, як він входив у Монс? Товстозадий курдупель, носатий, жовтопикий, криворотий. Цей вельможний принц має нахил до неприродного кохання, за що й прозвали його, щоб з’єднати в його титулі жіночу стать з чоловічою, — «її високість герцог Анжуйський».
Уленшпігель замислився. А потім заспівав:
250