Побачивши, що його не зупиняють і дають базікати скільки хоч, чернець почав ще більше кирпу гнути на кораблі. А матроси й солдати, щоб дужче роздратувати його, лаяли Божу Матір, святих і глузували з католицьких обрядів.
Тоді він аж шаленів від люті і вивергав на них тисячі прокльонів.
— Авжеж! — галасував він. — Я потрапив у справжнісінький вертеп гезів! Авжеж, ось де гадюче кублище проклятих ворогів вітчизни! Авжеж! А ще кажуть, що інквізитор, святий муж, багато їх спалив! Ні! Ще досить цієї поганої хробачні. Атож! На цих славних, чудових кораблях його величності короля, раніше таких чистих, кишить тепер гезівська погань, еге ж, смердюча гезівська хробачня. Еге ж, це справжня хробачня, брудна, смердюча хробачня, як ось капітан-співун, кухар з його паскудним черевом і всі ви з вашим мерзотним півмісяцем. Коли король почне чистити свої кораблі за допомогою артилерії, то пороху й набоїв потрібно буде, мабуть, не менше як на сто тисяч флоринів, щоб вичистити всю оцю брудну, погану, смердючу заразу. Еге ж, ви всі народжені у ліжкові Люциферової жінки, засудженої на життя з сатаною в червивих стінах, під червивими покривалами, на червивих матрацах. Так, так, це від їхнього гидкого злягання і вийшли на цей світ гези. Так, і я плюю на вас!
Вислухавши цю промову, гези нарешті сказали:
— І чого це ми панькаємося з цим паскудником, що тільки й знає лаяти нас? Гайда повісимо його зараз!
І вони жваво взялися до діла.
Чернець, побачивши, що непереливки, бо мотузку принесли, драбину приставили до щогли і йому в’яжуть руки, почав лементувати й благати:
— Змилуйтеся, панове гези, це демон гніву заговорив у мені, а не я сам, ваш смиренний бранець, бідолашний чернець, що має тільки одну шию. Зласкавтеся, панове, будьте милосердні. Заткніть мені рота, якщо ласка ваша, навіть ганчіркою, хоч це й несмачна страва, тільки не вішайте мене!
А вони, не слухаючи його й не зважаючи на його шалений опір, потягли до драбини. Тоді він заверещав так дико, що Ламме затурбувався і сказав до Уленшпігеля, який сидів біля нього в кухні і перев’язував йому рану:
— Сину мій, сину, вони потягли свиню з хліва й хочуть її зарізати. О злодюги, якби ж то я міг устати!
Уленшпігель вийшов на палубу, але побачив там тільки ченця, який упав перед ним навколішки, простягаючи руки.
— Пане капітан, — скрикнув він, — капітане хоробрих гезів, грізний і на суші і на морі! Ваші солдати хочуть мене повісити за те, що я згрішив язиком. Це несправедлива кара, пане капітан, бо тоді довелося б надягнути конопляні коміри на всіх адвокатів, прокурорів, проповідників і жінок, а тоді й світ би збезлюднів. Пане, врятуйте мене від мотузки! Я молитимуся за вас, і ви не будете засуджені на вічні муки. Помилуйте мене! Демон лихослів’я оселився в мені, і я говорив безперестанку. Таке нещастя! Моя бідна жовч розтроюдила мене, і я наплів безліч такого, про що й не думав. Помилуйте мене, пане капітан, і ви всі, панове, і я молитимуся за вас!
251