— Копай яму, — сказав священик до селянина, що ніс лопату.
— Ну, хай буде так, — сказала Неле, заливаючись слізьми, — тут немає хробачні в землі, тут самий пісок і вапно, і він залишиться цілий і гарний, мій коханий.
І, мов несамовита, вона припала з риданнями до Уленшпігеля, цілуючи його й обмиваючи слізьми.
Бургомістр, старшини й селянин пройнялися жалем до неї, але священик раз у раз радісно вигукував:
— Великий гез помер! Слава тобі, Господи!
Селянин викопав яму, поклав туди Уленшпігеля і засипав його піском.
Священик прочитав над могилою заупокійну молитву. Всі поставали на коліна.
Раптом пісок заворушився, і з могили, чхаючи й струшуючи пісок з голови, виліз Уленшпігель і схопив священика за горло.
— Інквізиторе! — крикнув він. — Ти хотів мене живцем поховати, коли я спав? Де Неле? Ти і її закопав? Хто ти?
Священик закричав:
— Великий гез воскрес! Господи Боже, рятуй мою душу!
І дременув, як олень від собак.
Неле підійшла до Уленшпігеля.
— Поцілуй мене, моя кохана, — сказав він.
І озирнувся навколо. Селянин і паламар побігли за священиком, кинувши лопату, свічки, парасольку, щоб легше було тікати. Бургомістр і старшини, затуливши від страху вуха, ойкали на траві.
Уленшпігель підійшов до них, поторгав їх і сказав:
— Хіба можна поховати Уленшпігеля — дух і Неле — серце матері нашої Фландрії? Фландрія також може заснути, але вмерти — ніколи! Ходімо, Неле!
І Уленшпігель пішов з нею, співаючи свою десяту пісню, але ніхто не знає, коли він проспівав останню.
Примітки (до електронної версії)
Перелік помилок набору, виявлених та виправлених верстальником електронної версії:
Стор. 29: …особливо ж цей розумник Філіпп II, який, маючи потребу в [гротах] => грошах, влаштовує в церквах погроми, щоб потім покарати бунтарів, яких він сам хитро й підбурював.
Стор. 113: Упевнившись, що Уленшпігель дешевше не продасть, вони відлічили гроші, взяли один мішечок-і подалися до місця своїх сходин, куди вмить зібралися всі євреї, як тільки довідалися, що старий гендляр купив мішечок, з допомогою якого можна знати і [Передбачити] => передбачити пришестя месії.
Стор. 136: Тоді його найсвятіша величність каже йому на вухо, щоб він звернувся з доброзичливою промовою до [папства] => панства, що сидить на лавах, укритих килимами.
Стор. 177: «Тут один лише [пар] => цар, — сказав він, — це Христос».
Стор. 188: Неле давала їй пити цілюще запашне зілля, та ніякі ліки [по] => не допомагали їй.
Стор. 188: Незабаром вона вже не могла ні їсти, ні [нити] => пити — все їй верталося назад. \
Стор. 195: Та вони злякалися ще більше, коли духи тисячами повсідалися на велетенських павуках, на жабах зі слоновими хоботами, на клубках змій, на крокодилах, що стояли на своїх хвостах, а в пащеках держали безліч духів, на зміях, кожна з яких [посла] => несла понад тридцять карликів і карлиць на своєму кільчастому тілі…
Стор. 211: І Ламме кивав головою на знак цілковитої [зроди] => згоди.
Стор. 220: Ганьба жителям [Брюгго] => Брюгге!
Стор. 221: Нехай Господь покарає вас отак за ваше мерзенне ревіння: «Хай живе [гезі] => гез!»
Стор. 231: — Забирайся [реть] => геть! — крикнув граф.
Стор. 236: Вийшовши [иа] => на шлях, він побачив загін солдатів і злякався за листи.
Стор. 248: Одного червневого дня, теплого і [явного] => ясного, на площі перед ратушею в Брюсселі був споруджений вкритий чорним сукном ешафот…
Стор. 250: Живцем цього ката [замквемо] => замкнемо з трупами жертв…
Стор. 251: А Уленшпігель, випивши з позолоченого чернечого келиха, гордо поглянув на [мужві] => мужні обличчя гезів.
Стор. 254: — Превелебний отче, — мовив до нього Уленшпігель, — хочете знати, хто [поїдав] => поїдає ваше м’ясо і п’є ваші вина?
Стор. 271: Потім від берега до берега впоперек річки [простягайся] => простяглися десятьма рядами лучники та аркебузьєри, серед яких був і Уленшпігель.
Стор. 276: — Обійди Намюр, Фландрію, Геннегау, Південний [Брабадт] => Брабант, Антверпен, Північний Брабант, Гельдерн, Оверейссель, Північну Голландію і кажи скрізь…
Стор. 284: Вони вже [недалечке] => недалечко, за три сотні кроків, на шляху біля Марш-ле-Дам.
Стор. 297: Краще б [вам] => нам взятися за якесь корисне ремесло, аніж тинятися по горах, по долинах та прислуговувати вельможним принцам…
Стор. 303: Така маленька кузня є на кожному судні, що [плавав] => плаває на Маасі.
Стор. 317: Чи не знаєш ти, що душа наша, — а вона [б] => є дух життя, — щоб дихати, потребує і квасолі, і м’яса, і пива, і вина, і шинки, і ковбаси, і відпочинку?