Отой-то Ян Белоон додав, що він сусіда Спільмана, у якого вона вилікувала бика, три барани й свиню, а його корову отруїла, без усякого сумніву, з намови Спільмана, бо він заздрить йому, Белоону, що ґрунт у нього краще оброблений, а тому й краще родить. На підставі свідчень Пітера Мелемейстера, чоловіка статечного життя і добрих звичаїв, а також і Яна Белоона, які ствердили, що Катліна у всьому Дамме відома як ворожка і що це вона, без сумніву, отруїла корову, Катліна була ув’язнена і засуджена до тортур, поки не визнає всіх своїх злочинів.
Її допитував старшина, страшенно злий від перепою, бо цмулив горілку цілими днями. Коли вона стала перед ним і членами Vierschare[68], її піддали першому катуванню.
Кат роздягнув її, скрізь поголив волосся, потім пильно оглянув, чи не приховані де в неї чаклунські ознаки.
Нічого не знайшовши, він прив’язав її до лави мотуззям. А вона голосила:
— Мені соромно лежати голою перед чоловіком. О Діво Маріє, дай мені вмерти!
Тоді кат накрив їй мокрим полотном груди, живіт, ноги, потім, піднявши лаву, почав наливати їй у горло гарячу воду і влив стільки, що вона аж роздулась. Потім перекинув лаву.
Суддя запитав Катліну, чи визнає вона свою вину. Вона відповіла знаком, що ні. Кат знову налив їй у горло гарячої води, та Катліна виблювала все.
Тоді за наказом лікаря її розв’язали. Вона не могла говорити, лише била себе в груди, щоб показати, що гаряча вода ошпарила її. А коли суддя побачив, що вона вже отямилась від першого катування, він їй сказав:
— Признайся, що ти відьма і що ти наврочила корову.
— Не можу цього сказати, — відказала Катліна. — Я люблю тварин, люблю всім своїм слабким серцем. Я скоріше собі заподію шкоду, а не беззахисним тваринам. Я давала корові таке цілюще зілля, що воно не могло їй зашкодити.
Але суддя на те:
— Ти дала їй отрути, бо корова здохла.
— Пане старшина, — відповіла Катліна, — я вся тут у вашій владі, але насмілюсь сказати, що тварина так само, як і людина, може вмерти від хвороби, незважаючи на допомогу костоправів. Я присягаюсь Христом-Богом, який вмер на хресті за гріхи наші, що хотіла вилікувати цю корову цілющим зіллям і не робила їй зла.
Суддя крикнув тоді розлютовано:
— От чортова почвара, не хоче признаватися. Ану візьміть її на другі тортури!
І він вихилив велику склянку горілки.
Кат посадив її на віко дубової труни, що стояла на козлах. Це віко, зроблене дашком, було гостре як лезо. В печі горів великий вогонь, бо вже був листопад.
Катліну, що сиділа на гострому ребрі труни, узули в тісні черевики з шкіри-сириці і підсунули до вогню. Як тільки гостре віко почало впинатися в її тіло, а сириця на черевиках збіглася від вогню і неймовірно здушила їй ноги, вона закричала:
— Ой болить, рятуйте! Дайте мені отрути!
— Присуньте-но її до вогню ближче, — наказав суддя. Потім запитав: — А скільки ти разів літала на мітлі справляти шабаш? А скільки разів гноїла жита на полях? Нищила плоди у садах? Умертвляла немовлят в материнському лоні? Скільки разів робила двох братів заклятими ворогами, двох сестер — злостивими суперницями?
Катліна хотіла говорити, та не могла, вона тільки ворухнула заперечливо руками. Тоді суддя сказав:
— Вона в мене заговорить тоді, як розтопимо її диявольський жир. Присуньте її ще ближче.
Катліна закричала. Суддя сказав їй:
— Проси сатану, хай тебе освіжить.
Вона зробила рух, наче хотіла скинути черевики, що аж диміли біля вогню.
— Проси сатану, щоб тебе роззув, — сказав суддя.
Вибило десяту годину — настала пора снідати для цього недолюда. Він вийшов з катом і писарем, залишивши Катліну саму біля вогню в катівні.
Об одинадцятій вони вернулись і застали Катліну заціпенілу, нерухому. Писар сказав:
— Начебто дала дуба!
Суддя наказав катові зняти її з віка і роззути. Але роззути не можна було, мусили розрізати черевики. Ноги в Катліни були червоні, закривавлені.
Суддя, згадуючи смачні страви, мовчки дивився на неї. Незабаром вона прийшла до пам’яті, але впала на землю і не могла підвестися, незважаючи на всі зусилля.
Тоді сказала до судді:
— Ти хотів колись мене сватати, але тепер уже зась, не матимеш мене. Чотири рази по три — число священне, а тринадцять — це наречений.
Потім, коли суддя хотів щось сказати, вона перебила його:
— Цить, бо в нього слух тонкий, як в архангела, що лічить удари серця у праведників. Чого ти приходиш так пізно? Чотири рази по три — число священне, воно вбиває всіх, хто мав до мене хіть.