Саме того часу два ченці ордену премонстрантів[90] прибули в Дамме продавати індульгенції[91]. Поверх своїх чернечих ряс вони були зодягнуті в гарні сорочки, прикрашені мереживом.
Коли днина була погожа, вони торгували на паперті, а як лив дощ — то в церковному притворі. Вони вивісили там і тариф, в якому було зазначено, що можна купити відпущення за шість ліарів, за патар, за пів паризького лівра, за сім чи дванадцять флоринів і, залежно від ціни, на різний термін: на сто, двісті, триста, чотириста років, відпущення половинне або повне. Крім того, прощалися і найтяжчі злочини, навіть хтиві думки про саму Діву Марію. Але це коштувало аж сімнадцять флоринів.
Тим, що заплатили належне, вони видавали невеличкий клаптик пергаменту, де було зазначено, скільки років чинна індульгенція, а нижче був напис:
І до них сходились покупці за десятки льє.
Один із ченців казав часто проповіді до народу. Пику він мав червону, підборіддя потрійне і чимале черево, яке, проте, не вадило йому.
— Нещасний! — гукав він, втупивши очі то в одного, то в другого слухача, — нещасний! Ти ж у пеклі! Тебе ж палить нещадно вогонь пекельний. Ти кипиш у казані, повному олії, де смажаться млинці для Астарти. Ти ж ніщо інше, як ковбаса на сковороді Люциферовій, як смаженина в печі Гільгірота, великого диявола, і тебе вже порубали на дрібні шматки. Поглянь на цього непрощенного грішника, що з презирством дивиться на індульгенції, глянь на цю миску пошаткованого м’яса, це він, це він, це його безбожне тіло, його прокляте тіло так приготовлене для диявола. А яка підлива? Сірка, дьоготь і смола! І всі ці нещасні грішники будуть отак пожерті, щоб знову воскреснути на нові муки. От де воістину буде плач і скрегіт зубовний. Господи, помилуй, Господи, помилуй! Еге ж, ти вже в пеклі, проклятий грішнику, ти вже терпиш усі ці муки. Та ось дали на помин душі твоєї деньє — і ти раптом відчуваєш полегкість у правій руці. Дали ще пів-деньє — і обидві твої руки вже вийшли з полум’я. А решта тіла? Один лише флорин — і ось на нього ллється прохолодна роса відпущення. О блаженна прохолода! І так десять днів, сто днів, тисяча років, залежно від того, скільки заплачено: ти вже більше не печеня, не млинець на сковорідці, не фрікасе! А як ти не дбаєш про себе, грішнику, то хіба ж немає у потаємних глибинах вогненних інших нещасних душ — душ твоїх родичів, твоєї укоханої дружини чи якоїсь вродливої дівчини, що з нею ти согрішив?
Сказавши це, чернець штовхнув під бік свого духовного брата, що стояв поруч із срібною тацею в руках. На цей знак брат, опустивши очі, потряс святобливо тацею, закликаючи віруючих до пожертв.
— А чи ж не маєш ти, — вів далі чернець, — чи ж не маєш ти в цьому вогні пекельному сина, або дочки, або милої серцю твоєму дитини? Вони плачуть, ридають, волають до тебе. Чи ж можеш ти залишитись глухим до їхнього лементу голосного? Ні, ти глухим не залишишся, розтопиться твоє холодне як лід серце, і всього один каролю буде це тобі коштувати. І глянь: лише дзенькнув цей червінець, цей нікчемний метал… (тут його товариш знову забряжчав своєю тацею), полум’я розступається, і бідолашна душа з’являється з вогню, наче з пащі вулкана. І вона вже на свободі, на цільному повітрі! Де пекучий вогонь? Перед нею море, вона пливе на спині, на животі, вона пірнає у хвилі, під воду. Слухай! Чуєш, як вона радісно гукає, бачиш, як вона у хвилях то вгору, то вниз поринає? Анголи дивляться на неї й радіють. Вони чекають на неї, але їй все мало, вона хотіла б рибкою стати. Вона не знає, що там у високостях приготовлено для неї цілі водойми запахущих соків, а в них плавають величезні брили цукерок, холодних як лід. З’являється акула — душа не боїться її. Вона сідає їй на спину, акула цього не відчуває: вона пірнає з душею в глибини морські. Там її вітають водяні ангели, що їдять waterzoey з коралових мисок і свіжі устриці з порцелянових тарілок. І як же її тут вітають, шанують, упадають біля неї! Ангели небесні кличуть її нагору. Нарешті ти бачиш, як ця душа, відпочила, щаслива, співаючи, мов жайворонок, злітає до найвищих високостей небесних, де у всій своїй славі сидить на престолі сам Господь Бог. Там вона знаходить усіх своїх земних родичів і друзів, крім тих, хто не вірив в індульгенції і знехтував молитви матері нашої святої церкви, бо вони горять у найглибших глибинах пекельних, у вічному вогні. І так горіти їм у геєні вогненній нині, й повсякчас, і на віки вічні. А та душа — вона у Господа Бога освіжається в запахущих купелях і посмоктує цукерки. Купуйте ж індульгенції, браття мої! Можна купити і за крузат, і за флорин, і за англійський соверен! Дрібними також не будемо нехтувати. Купуйте! Купуйте! Купуйте! Тут священна крамниця. Є тут краму і для бідного, і для багатого. Але, на великий жаль, у борг не можна дати нікому, браття мої, бо купувати і не платити за куплене — це тяжкий гріх перед Господом Богом.
91