Выбрать главу

І Уленшпігель відслонив завісу.

— Тільки високородні пани можуть побачити картину, тільки високородні дами її побачать. Незабаром будуть казати: «Сліпий до малярства, мов селюк». Або ж: «Розуміється на малярстві, як справжній дворянин!»

Всі повитріщали очі, вдаючи, ніби щось бачать, показували одне одному, кивали головами, впізнавали, а насправді всі бачили лише голу стіну, що їх дуже бентежило.

Раптом блазень, що був тут присутній, підскочив угору на три фути, забряжчав дзвониками і крикнув:

— Хай мені очі повилазять, хай я буду останнім селюком, селючищем, але казатиму й кричатиму, у фанфари й сурми сурмитиму, що я бачу лише голу стіну. Хай мені допоможе в цьому Бог і всі його святі!

Уленшпігель зауважив на те:

— Там, де блазень устряє в розмову, розумний відходить, не сказавши й слова.

І він пішов із замку, але ландграф його зупинив:

— Ех ти, дурню, — сказав він, — блукаєш ти по світу, вихваляєш усе гарне й прекрасне і глузуєш з глупоти на всю пельку. Як же ти посмів глумитися з таких високоіменитих, вельможних панів, кепкувати з пихи гербового дворянства. Та тебе ж неодмінно повісять за твій свавільний язик.

— Якщо мотузка буде золота, — відповів Уленшпігель, — то вона розсиплеться від страху, побачивши, що я йду.

— На, держи, — мовив ландграф, даючи йому п’ятнадцять флоринів, — це тобі кінець мотузки.

— Красно дякую, монсеньйоре, — відповів Уленшпігель. — Кожна корчма отримає від мене по ниточці, по ниточці щирого золота, котра зробить цих шинкарів-шахраїв справжніми крезами.

І надівши набакир капелюха з пером, що маяло на вітрі, він сів на свого ослика і помчав геть.

58

Листя на деревах почало жовтіти, повіяли осінні вітри. До Катліни часом вертався на кілька годин ясний розум. Клаас казав тоді, що то Дух Божий з великого милосердя свого сходить на неї. В такі хвилини вона могла силою жестів і слова наділити Неле чарівним хистом ясновидіння, і тоді Неле могла бачити більш як на сто миль все, що діялось на площах, на вулицях і в будинках.

Отож одного дня, при ясному розумі бувши, Катліна сиділа з Клаасом, Сооткін і Неле і їла oliekoek’и, запиваючи dobbelkuyr'ом.

Клаас промовив:

— Це ж сьогодні його найсвятіша величність імператор Карл П’ятий зрікається престолу[94]. Неле, серденько, чи не змогла б ти прозирнути до Брюсселя в Брабанті, що воно там діється?

— Подивлюся, якщо Катліна захоче, — відповіла Неле.

Тоді Катліна посадовила дівчину на лаву, і під силою чарів та заклинань Неле запала в глибокий сон.

Катліна їй сказала:

— Увійди в маленький будиночок у парку, улюблене місце спочинку імператора Карла П’ятого.

— Я в невеликій світлиці, пофарбованій зеленою олійною фарбою, — сказала Неле тихим, приглушеним голосом. — Там сидить чоловік років п’ятдесяти чотирьох, лисий, сивий, з русявою бородою і випнутим підборіддям. Недобрий погляд світиться в його сірих очах, повних підступу, жорстокості, удаваної добродушності. І цього чоловіка звуть найсвятіша величність. Він застудився і надсадно кашляє. Біля нього стоїть другий, молодий, з гидкою пикою, з мавпячою головою. Цього я бачила в Антверпені, це король Філіпп. Імператор Карл вичитує Філіппові за те, що той не ночував дома. Це вже, напевне, каже його величність, він у якомусь кублі потішався з брудною повією. Він каже синові, що від його волосся тхне корчмою, що його розваги не гідні короля, що він може вибрати яку хоч з-поміж закоханих у нього вельможних дам, тіло в яких ніжне, шкіра — мов оксамит, освіжена в запашних ваннах, ручки білі, що все ж таки краще обнімуть, ніж оті шльондри, які ще й не вмилися після п’яного солдата. Та нема ж такої ні дівчини, ні жінки — заміжньої чи вдови, щоб не піддалася йому, навіть серед найвельможніших, найпрекрасніших, які освітлюють своє любовне ложе пахучими світильниками, а не смердючими лойовими свічками.

Король відповів його величності, що він слухатиметься його у всьому.

Тоді його найсвятіша величність кашляє і випиває кілька ковтків гарячого вина. «Ти побачиш незабаром Генеральні штати[95], — каже він Філіппові, — прелатів, дворян, городян, побачиш мовчазного Вільгельма Оранського[96], чванливого Егмонта[97], відлюдкуватого Горна[98], хороброго, як лев, Бредероде[99] і всіх кавалерів Золотого руна[100], на чолі яких я поставлю тебе. Ти побачиш сотні шанолюбців, які відріжуть собі носа і носитимуть на грудях на золотому ланцюжку, якщо це буде ознакою найвищої шляхетності».

вернуться

94

сьогодні… імператор Карл П'ятий зрікається престолу. — 25 жовтня 1555 р. Карл V передав Філіппові владу над Нідерландами. Іспанського престолу він зрікся в січні 1556 р.

вернуться

95

Генеральні штати — вища представницька установа в Нідерландах.

вернуться

96

Вільгельм Оранський, прозваний Мовчазним (1533—1584) — син графа Нассауського, один із найбагатших вельмож Європи, успадкував від дядька князівство Оранське на півдні Франції, належав до найближчого оточення Карла V. Зрозумівши небезпеку деспотичного абсолютизму Філіппа II, очолив антиіспанську опозицію в Нідерландах. Пізніше став штатгальтером Об’єднаних провінцій (голландської буржуазної республіки).

вернуться

97

Егмонт Ламораль, граф (1522—1568) — багатий і впливовий нідерландський вельможа, намісник Фландрії й Артуа. Видатний полководець, здобув перемогу над французами біля Сен-Кантена і Гравеліна. Очолював помірковану дворянську опозицію проти Філіппа II. Пізніше відійшов від антиіспанського руху, злякавшись його радикальності. У 1567 р. склав Філіппові II додаткову присягу, «необмеженої покори», проте був заарештований і страчений герцогом Альбою.

вернуться

98

Горн Філіпп де Монморансі, граф (1518—1568) — нідерландський вельможа. Адмірал Фландрії, штатгальтер провінції Гельдерна. Був страчений разом з Егмонтом.

вернуться

99

Бредероде Хендрік, барон (1531—1568) — один із найактивніших діячів антиіспанської дворянської опозиції в Нідерландах.

вернуться

100

Золоте руно — рицарський орден, заснований бургундським герцогом Філіппом Добрим (1430 p.). До цього ордену належали найродовитіші дворяни. В часи Карла V кількість його членів була обмежена — не більше 52.