Потім його найсвятіша величність вельми жалісно каже до короля Філіппа:
«Ти знаєш, сину мій, що я зрікаюся престолу на твою користь. Це для світу буде величне видовище. Я говоритиму перед незчисленними юрбами, хоч і кашляю та гикаю, бо без міри їв усе своє життя, сину мій, — то яке ж у тебе мусить бути тверде серце, якщо ти, почувши промову мою, не проллєш сліз».
«Я плакатиму, батьку», — відповідає Філіпп.
Тоді його найсвятіша величність звертається до служника, на ім’я Дюбуа:
«Дюбуа, — каже він, — дай-но мені грудочку цукру з мадерою, у мене гикавка. Хоч би вона не напала на мене, як говоритиму до народу. Це все через учорашню гуску. А що, як випити склянку орлеанського? Е, не варто, воно дуже терпке. А може, з’їсти анчоус? Ні, вони занадто жирні. Дюбуа, дай-но мені бургундського».
Дюбуа подає його найсвятішій величності вино, потім одягає його в червоні оксамитові шати, зверху накидає парчеву мантію, оперізує мечем, дає в руки скіпетр і державу, а на голову надіває корону.
Тоді його найсвятіша величність виходить із будиночка в парку, сідає на невеличкого мула і їде в супроводі короля Філіппа і почту з найбільших вельмож. Прямують вони до великого будинку, що зветься палацом, і там застають в одному з покоїв високого, стрункого, багато одягненого чоловіка — це принц Оранський.
Його найсвятіша величність звертається до цього чоловіка: «Чи в мене добрий вигляд, кузене Вільгельме?»
Але той не відповідає нічого.
Тоді його найсвятіша величність знову звертається до нього напівсміючись, напівсердито: «Та невже ж ти завжди мовчатимеш, мій кузене, навіть коли треба й правду сказати старому? Хоч скажи, Мовчазний, чи мені лишатись, чи зрікатись?»
«Ваша найсвятіша величність, — каже стрункий, — коли приходить зима, то й найміцніші дуби скидають листя».
Вибило три години.
«Мовчазний, — говорить його найсвятіша величність, — дай я обіпрусь на твоє плече».
І він входить з ним і зі своїм почтом у велику залу й сідає під балдахіном з пурпурового шовку, на помості, вкритому червоними килимами. Там стоять три трони: його найсвятіша величність сідає на середній, найрозкішніший, оздоблений зверху короною, король Філіпп сідає на другому, а третій призначено для жінки — для королеви[101]. Праворуч і ліворуч, на вкритих килимами лавах, сидять пани, одягнуті в червоне, із золотим ягням на шиї. За ними стоять кілька чоловіків, очевидно, принци й вельможі. Навпроти, внизу помосту, на лавах, не вкритих килимами, сидять люди в суконній одежі. Я чую з їхньої розмови, що вони так скромно одягнуті і сидять на лавах, не вкритих килимами, бо весь тягар податків і витрат лежить на них. Як тільки його найсвятіша величність увійшов, усі встали; імператор зразу ж сідає і подає знак сісти всім.
Якийсь старий довго розводиться про подагру, потім одна жінка, мабуть королева, подає його найсвятішій величності геть списаний сувій пергаменту, і Карл глухим, тихим голосом читає, кашляючи: «Я багато мандрував по Іспанії, Італії, Нідерландах, Англії, Африці, і все на хвалу Божу, на прославлення нашої зброї, на благо нашого народу».
Довго він так говорить, і нарешті його найсвятіша величність каже, що знесилився, втомився і тому хоче віддати корону іспанську, всі графства, герцогства, маркізати своєму синові.
Потім він плаче і всі плачуть разом з ним.
Король Філіпп встає і падає перед ним на коліна: «Ваша найсвятіша величність, чи дозволено ж мені брати корону цю з рук ваших, коли ви ще спроможні носити її?»
Тоді його найсвятіша величність каже йому на вухо, щоб він звернувся з доброзичливою промовою до панства, що сидить на лавах, укритих килимами.
Король Філіпп, не встаючи, повертається до них і каже зневажливим тоном: «Я знаю досить добре французьку мову, але не настільки, щоб говорити нею. Замість мене промовить до вас єпископ Арраський, монсеньйор Гранвелла[102]».
«Негарно ти сказав, мій сину», — говорить його найсвятіша величність.
І справді, гомін незадоволення залунав у залі від такої зарозумілості й пихи молодого короля. Королева також прославляє короля, потім слово бере старий лікар, і, коли він закінчив, його найсвятіша величність махає рукою на знак подяки. Після всіх церемоній і промов його найсвятіша величність оголошує, що його піддані вільні від присяги йому на вірність, підписує папери, що стверджують це, і, вставши, садовить на трон свого сина. Всі в залі плачуть. Потім імператор з королем вертаються в будиночок у парку.
101
102