І Уленшпігель побіг далі.
На околиці Дамме собаки, що лежали біля всіх дверей, зчинили ґвалт і кинулись йому під ноги. На гавкіт повибігали жінки з будинків і почали всі враз:
— Звідкіля йдеш? А чи знаєш новину про свого батька? А де твоя мати? Чи не в тюрмі часом? Ой лишенько! Хоч би не спалили!
Уленшпігель побіг ще хутчіш.
Він зустрів Неле, і вона сказала йому:
— Тілю, не йди додому. Там ім’ям короля сторожа влаштувала засідку.
Уленшпігель зупинився.
— Неле, — запитав він, — чи правда, що Клаас, мій батько, в тюрмі?
— Правда, — відповіла Неле. — А Сооткін плаче там на порозі.
Серце блудного сина сповнилося журбою, і він сказав до Неле:
— Я піду побачуся з ними.
— Ні, не ходи, — порадила Неле, — а краще послухай, що сказав Клаас перед тим, як його схопили: «Врятуй гроші, вони в комині за заслінкою». Ось що треба насамперед зробити, бо це спадок бідної, нещасної Сооткін.
Уленшпігель, не слухаючи нічого, побіг до тюрми. Там на порозі він побачив свою матір, яка, плачучи, кинулась йому на груди, і він теж заплакав.
Великий натовп зібрався коло них перед тюрмою. Побачивши це, стражники наказали, щоб Уленшпігель і Сооткін забиралися геть звідти, і то якнайскоріше.
Мати з сином швиденько пішли до Неле, дім якої стояв поряд з їхнім. Проходячи повз свій будиночок, вони побачили одного з ландскнехтів, присланих із Брюгге, щоб часом не стався заколот під час суду і страти. Бо жителі Дамме дуже любили Клааса.
Солдат сидів на землі перед дверима і цмулив з фляги горілку, допиваючи останні краплі. Коли фляга зовсім спорожніла, він кинув її геть від себе, витяг палаш і для розваги почав колупати брук.
Сооткін, плачучи, ввійшла до Катліни.
А та, хитаючи головою, все кричала:
— Вогонь! Пробийте дірку, хай душа вийде!
Дзвін, прозваний borgstorm (міська буря), скликав суддів на засідання трибуналу, і о четвертій годині дня вони зібралися біля Vierschare, під липою справедливості.
Привели Клааса, і він побачив перед собою під балдахіном коронного суддю міста Дамме, а по обидва боки й навпроти — бургомістра, старшин і судового писаря.
Почувши дзвін, збіглася велика юрба народу. Люди гомоніли:
— Судді зібралися сюди не для того, щоб чинити правий суд, а щоб вислужитись перед імператором.
Писар оголосив, що трибунал на попередньому засіданні, яке відбулося на цьому ж місці, біля Vierschare, під липою, заслухавши свідчення і доноси на Клааса, вугляра, народженого в Дамме, одруженого з Сооткін, у дівоцтві Йостенс, ухвалив заарештувати його. А тепер, додав він, суд почне слухати свідків.
На самому початку дав свідчення сусіда Клаасів, цирульник Ганс. Склавши присягу, він сказав:
— Присягаюся спасінням душі моєї, свідчу і запевняю, що Клаас, який зараз стоїть перед трибуналом і якого я знаю ось уже сімнадцять років, завжди жив чесно й статечно, дотримувався законів матері нашої, святої церкві, ніколи не вирікав блюзнірств, наскільки мені відомо, ніколи не давав притулку єретикам, не ховав у себе лютеранських писань, нічого про них не говорив і нічого по вчинив такого, що дало б підставу запідозрити його в порушенні законів і постанов імперських. У цьому свідчуся Богом і всіма святими його.
Після нього виступив Ян ван Роозебеке, який засвідчив, що під час відсутності Сооткін, Клаасової дружини, він чув не раз у хаті обвинуваченого два чоловічих голоси і частенько вечорами, після сигналу гасити світло, бачив у комірчині на горищі світло і двох чоловіків за бесідою, з яких один був Клаас. Але чи був той другий єретик, він не знає, бо не дочув нічого здалеку.
— Що ж до Клааса, — додав він, — то скажу щиру правду, відколи його знаю, він завжди на страсному тижні перед Великоднем ходив до сповіді, а на великі свята і кожної неділі ходив на службу Божу, окрім дня крові Христової і кількох наступних. І більш я не знаю нічого. В цьому свідчуся Богом і всіма його святими.
На запитання, чи не бачив він, як у таверні Blauwe Torre Клаас продавав індульгенції і глузував з чистилища, Ян ван Роозебеке відповів, що й справді Клаас продавав індульгенції, але без зневаги й глузування, і що й він, Ян ван Роозебеке, купив клаптик. Хотів зробити це і Йост Грейпстювер, старшина рибників, якого він бачить у натовпі.
Тоді голова суду сказав, що зараз будуть оголошені всі провини Клааса, за які трибунал Vierschare судитиме його.
— «Донощик, — читав писар, — не пішов у Брюгге витрачати свої гроші на пиятику й гульню, що там не раз трапляється у святі дні, а залишився в Дамме і, тверезим бувши, вийшов на поріг свого дому трохи подихати свіжим повітрям. І ось він побачив чоловіка, що йшов по Чаплиній вулиці. Клаас, помітивши чужинця, підійшов до нього, привітався і запросив до себе. Чоловік був у чорному вбранні. Він увійшов до Клааса, а двері до хати залишились непричинені. Поцікавившись, що то за людина, донощик зайшов у сіни і почув, що Клаас розмовляє з чужинцем про якогось Йоста, свого брата, що з військами реформатів був захоплений у полон і за свої злочини колесований поблизу Аахена. Чужинець сказав Клаасу, що гроші, які він отримав від свого брата, той нажив з темноти бідного люду, то нехай він і витратить їх на виховання свого сина в реформатській вірі. Він іще намовляв Клааса покинути лоно матері нашої святої церкві і вимовляв ще й інші блюзнірські слова, на які Клаас відповідав лише такими вигуками: «О кати жорстокі! О мій бідний брате!» Але обвинувачуючи в жорстокості святого отця нашого папу і його величність короля, які справедливо карали єресь як образу величі Божої і людської, він тим самим вивергав на них хулу. Коли гість наївся, донощик чув, як Клаас вигукнув: «Бідний Йосте, хай Бог упокоїть тебе в лоні своєму, жорстокі ж вони були з тобою!» Таким чином він обвинуватив і самого Господа Бога, припускаючи, що Господь може брати на небо єретиків. Клаас раз у раз говорив: «Мій бідний брат!» А чужинець, мов несамовитий, увійшовши в запал, наче протестантський проповідник, вигукував: «Впаде великий Вавилон — римська блудниця — і стане він кублом демонів і оселею всякої нечисті!» А Клаас усе повторював: «Кати жорстокі! Бідний мій брат!» Чужинець розводився далі: «Бо ангел візьме камінь завбільшки як жорно, і ввергне його в море, і скаже: «Отак буде повалений великий Вавилон, і більше ніхто його не знайде». — «Пане мій, — сказав Клаас, — уста ваші повні гніву. Але скажіть мені, коли ж прийде царство, в якому мирні люди спокійно житимуть на землі?» — «Не прийде до того часу, — відповів чужинець, — поки триватиме влада антихриста, тобто папи, ворога всякої істини». — «Ах, — мовив Клаас, — ви говорите без усякої поваги до нашого святого отця. Він, напевне, не знає, які жорстокості творяться над бідними реформатами». Чужинець відповів: «Як же не знає, коли він сам дає накази про арешти і виносить присуди, які імператор, а тепер король, виконує вельми радо, бо майно страчених конфіскується на його користь. Ось чому особливо охоче звинувачують в єресі багатих». Клаас відповів: «Подібні чутки ходять і у Фландрії, і треба цьому вірити. Кожна людина може повадитись на таке, бо має слабку вдачу, хоч би навіть і сам імператор. О мій бідний брате!» Таким чином Клаас заявив, що його величність переслідує єретиків з ницої жадоби зиску. Гість збирався ще й далі розводитись про такі речі, але Клаас зауважив: «Будь ласка, добродію, не говоріть при мені таких слів, бо як хто почує, то лихо мені буде».