Отак, то п’ючи горілку, то горлаючи пісню, він і заснув, і не чув, як Неле сказала: «Вони в горщику за заслінкою в комині», — не бачив, як Уленшпігель проліз крізь повітку в кухню, відсунув заслінку в комині, знайшов горщика з червінцями, вернувся на подвір’я до Катліни і сховав гроші за цямрину в криниці, — знаючи добре, що як і будуть шукати, то шукатимуть у хаті, а не надворі.
Потім вони вернулись до нещасної Сооткін, яка все сумувала і, плачучи, примовляла:
— Мужу мій, нещаслива дружино моя!
Уленшпігель і Неле сиділи біля неї до самого ранку.
Другого дня borgstorm гучно почав скликати суддів до Vierschare.
Сівши на чотирьох лавах навколо дерева справедливості, вони почали знову допитувати Клааса, чи й далі триматиметься він своїх єретичних поглядів.
Клаас здійняв руки до неба:
— Господь Ісус Христос бачить мене з високості, — сказав він. — Христос просвітив мене своїм світлом в ту хвилину, коли народився син мій Уленшпігель. Де-то він тепер, бідолаха? Сооткін, дружино моя вірна, чи переживеш ти це нещастя?
Потім, глянувши на липу, він гнівно вигукнув:
— Бурі й суховії! Краще б ви знищили всі дерева на рідній землі, аби тільки не бачити, як засуджують на смерть у вашому холодку свободу совісті. Де ти, сину мій Уленшпігелю? Я був неласкавий до тебе. Панове судді, змилуйтесь наді мною, судіть мене так, як судив би наш Господь Бог милосердний.
Всі, хто чув його, плакали, крім суддів.
Потім Клаас запитав, чи може сподіватися на помилування:
— Я завжди працював, мало заробляв, був добрий до бідних і привітний до всіх. Я покинув лоно римської церкви, слухаючись Духа Божого, що овіяв мене своєю благодаттю. Нічого не благаю, лише одного: замініть спалення довічним вигнанням з Фландрії, бо це також дуже важка для мене кара.
Всі присутні закричали:
— Будьте милосердні, панове судді, змилуйтесь!
Тільки Йост Грейпстювер мовчав.
Суддя дав знак усім присутнім мовчати, оголосив, що закони забороняють просити помилування єретиків. Але якщо Клаас зречеться своїх єретичних поглядів, то замість спалення його повісять.
Гомін пішов у народі:
— Хоч вогонь, хоч мотуз — все одно смерть!
Жінки плакали, а чоловіки глухо й гнівно гомоніли.
Тоді Клаас промовив:
— Я не зрікаюсь нічого. Робіть з моїм тілом, що підкаже вам ваше милосердя.
Тоді канонік з Рене Тітельман вигукнув:
— Нестерпно бачити, як такий єретичний хробак піднімає голову перед своїми суддями. Спалити його тіло — це скороминуща кара. Треба врятувати його душу і на тортурах примусити його зректися своєї облуди, щоб не давати народові небезпечних прикладів, як умирають, не розкаявшись, запеклі єретики.
Тоді жінки заплакали ще голосніше, а чоловіки вигукнули:
— Коли він признався, то скарайте, нащо ж мучити!
Суд ухвалив, що оскільки закони не приписують у таких випадках тортур, то їх нема чого застосовувати до Клааса.
Коли йому ще раз запропонували зректися своєї єресі, він промовив:
— Не можу.
Тоді, на підставі указів, Клааса визнано винним у симонії[116], бо він продавав індульгенції, в єресі та переховуванні єретиків, і за те його присудили до спалення перед будинком ратуші.
Тіло його буде прив’язане до ганебного стовпа два дні, щоб було повчальним прикладом для інших, а потім буде поховане там, де ховають страчених.
Трибунал присудив донощикові Йосту Грейпстюверу, ім’я якого не було назване, п’ятдесят флоринів з першої сотні і по десять з кожної наступної зі спадщини, що залишиться після Клааса.
Вислухавши цей присуд, Клаас звернувся до старшини рибників:
— А ти, мерзотнику, що понадився на мізерний гріш і щасливу жінку зробив удовою, а веселого сина — бідолашним сиротою, ти сконаєш злою смертю.
Судді не боронили Клаасові говорити, бо всі вони, крім Тітельмана, глибоко зневажали донощика.
А той аж зблід від сорому й гніву.
Клааса відвели назад у тюрму.
Уленшпігель, Сооткін і Неле довідалися про вирок другого дня, напередодні страти.
Вони попросили суддів пустити їх до Клааса у тюрму. Уленшпігель і Сооткін дозвіл дістали, Неле було відмовлено.
116