«Змилуйся, сину мій, — сказала Діва Марія, — він не знав, що творив, бо влада робить серце жорстоким».
«Нема йому помилування», — сказав Христос.
«Ах, — скрикнув його величність. — Хоч би одну склянку андалузького!»
«Ходімо, — гукнув Сатана, — минулися тобі солодкі вина і смачні наїдки».
І потяг у найглибшу безодню імператора, який ще й досі гриз шматок анчоуса.
Сатана з жалощів дозволив йому той шматок догризти.
А потім я побачила, як Діва Марія піднесла Клааса в найвищі високості, де зорі, як виногрона, оздоблюють склепіння небесне.
Там його обмили ангели, і він став юний і прекрасний. Потім дали йому їсти rystpap (рисову кашу) срібною ложкою. І небо закрилось.
— Він у царстві небесному, — сказала вдова.
— Попіл його б’ється в мої груди, — сказав Уленшпігель.
Протягом наступних двадцяти трьох днів Катліна все худла, блідла і марніла, наче внутрішній вогонь палив її дужче, ніж вогонь божевілля.
Вона більше не кричала: «Вогонь! Пробийте дірку, хай душа вийде!» Тепер вона була дуже весела і все говорила до Неле:
— От я вже й заміжня. В тебе також повинен бути чоловік: красунь, чуб кучерявий, палка любов; ноги холодні, руки холодні.
Сооткін сумно дивилась на неї, бо думала, що то новий напад божевілля. А Катліна вела далі:
— Тричі по три — дев’ять, священне число. Тільки ті бачать потаємне, в кого очі світяться вночі, як у кота.
Одного вечора Сооткін, слухаючи її, зробила жест недовіри.
Тоді Катліна почала:
— Чотири і три під знаком Сатурна — це нещастя, під знаком Венери — це шлюб. Холодні руки! Холодні ноги! Палке серце!
Сооткін до неї:
— Не будемо згадувати про злих, поганських ідолів.
Катліна перехрестилась і сказала:
— Хай благословен буде сірий рицар. Для Неле треба жениха, гарного жениха, зі шпагою, чорного, з ясним обличчям.
— Так, так, — мовив Уленшпігель, — давай якомога більше женихів, я оцим ножем посічу їх на котлети.
Неле поглянула на свого друга радісними, вологими від сліз очима. Здогадавшись, що Уленшпігель ревнує, вона сказала:
— Мені женихи не потрібні.
Катліна заговорила:
— Ось прийде він, ошатно одягнений в сіре, взутий у чобітки з гарними острогами.
Сооткін мовила:
— Моліться Богу за причинну.
— Уленшпігелю, — сказала Катліна, — піди-но принеси нам чотири кухлі dobbelkuyft'а, а я тим часом напечу heetkoek’ів, тобто французьких млинців.
Сооткін запитала, чому вона хоче святкувати суботу, як євреї.
Катліна відповіла:
— Бо зійшло тісто.
Уленшпігель стояв, тримаючи в руках великого дзбана з англійського олова, якраз на чотири кухлі.
— То що ж робити, мамо? — запитав він.
— Йди, — сказала Катліна.
Сооткін не хотіла перечити, знаючи, що не вона господиня в хаті, а тому й сказала:
— Йди, синку.
Уленшпігель побіг у шинок і приніс звідти чотири кухлі dobbelkuyft'а.
Коли запах heetkoek’ів наповнив кухню, всім захотілось їсти, навіть і засмученій удові.
Уленшпігель наминав, аж за вухами лящало. Катліна поставила йому великого кухля, сказавши, що він, як єдиний чоловік у хаті, господар дому, мусить і випити більше за всіх, а потім і заспівати.
Сказавши це, вона лукаво поглянула на нього. Уленшпігель пив, та не співав. Неле плакала, дивлячись на бліду, пригнічену Сооткін. Лише одна Катліна була весела.
Повечерявши, Уленшпігель і Сооткін пішли спати на горище, а Катліна і Неле постелили собі в кухні.