І Ламме мусив тікати разом з ним, незважаючи на своє черево.
Бігли вони щодуху обидва аж до вулиці Ейкенстраат, і там Уленшпігель знайшов злісний пасквіль на Бредероде. З цим пасквілем він і подався просто до нього.
— Я той добрий фламандець, вельможний пане, і той королівський шпигун, якому ви так добре наскубли вуха, а потім почастували таким чудовим глінтвейном. Я приніс вам славний памфлетик, в якому вас, між іншим, обвинувачують у тому, що ви титулуєте себе, як король, графом Голландським. Він щойно вийшов з друкарні Яна Брехливого, що мешкає на Гультяйській набережній в Злодійському завулку.
Бредероде, сміючись, відповів йому:
— Я звелю тебе дві години бити батогом, якщо не скажеш, хто справді написав цей пасквіль.
— Вельможний пане, — відповів Уленшпігель, — воля ваша, хоч два роки бийте, а не примусите мій зад сказати того, чого не знає мій рот.
І він пішов, отримавши, проте, флорина за труди.
У червні, місяці троянд, по всій країні фландрській почалася проповідь євангельського вчення.
Прихильники оновлення християнської церкви проповідували по всіх усюдах[135]: в полях і садах, на пригорках, де тварини рятуються від повені, на річкових суднах.
На суходолі вони проповідували наче в військовому таборі — з усіх боків їх оточували вози. На річках і в гаванях проповідників охороняли озброєні люди в сторожових човнах.
У таборах мушкетери та аркебузьєри стояли на сторожі, щоб ворог не заскочив їх зненацька.
Ось так слово свободи ширилось по всіх куточках рідної землі.
Приїхавши в Брюгге, Уленшпігель і Ламме залишили свій візок у найближчому заїзді і, замість піти до якогось шинку, пішли до Храму Спасителя, бо в гаманцях у них уже не бряжчали весело грошики.
На кафедрі несамовито горлав брудний, нахабний, злостивий чернець-мінорит[136] — отець Корнеліс Адріансен.
Навколо товпились молоденькі, гарненькі святенниці. Отець Корнеліс говорив про страсті Христові. Дійшовши до того місця у святому Євангелії, де іудеї кричали Пілатові: «Розіпни, розіпни його, у нас є закон, і за тим законом він повинен умерти!» — отець Корнеліс вигукнув:
— Ви чули, браття і сестри: коли наш Господь Бог Ісус Христос зазнав жахливої й ганебної смерті, то це тому, що завжди були закони, які карали єретиків. Отже, він був справедливо засуджений, бо переступив закон. А тепер нечестиві єретики мають за ніщо едикти й укази. О Господи Ісусе! За що ж такі прокляття посилаєш ти на землю нашу? Пречиста Матір Божа! Що б сказав імператор Карл, якби був ще живий і якби побачив ганебний вчинок дворян-змовників, що насмілились подати петицію правительці проти інквізиції і проти указів, що ведуть тільки до блага, що добре обмірковані й видані після довгих та розважливих роздумів, на згубу і знищення всіх сект і єресей. І вони хочуть скасувати ці укази, що людям потрібніші, ніж хліб і сир. В яку ж гидку, брудну, смердючу безодню хочуть вони тепер зіпхнути нас? Лютер, паскудний Лютер, цей скажений бугай, тріумфує в Саксонії, Брауншвейгу, Люнебурзі, Мекленбурзі[137]. Бренціус[138], це лайно Бренціус, що живився в Німеччині жолудями, яких і свині не схотіли б їсти, Бренціус тепер верховодить у Вюртемберзі. Божевільний Сервет[139], у якого лише чверть клепок у голові, тринітарій Сервет панує тепер у Померанії, Данії, Щвеції і сміє виригати блюзнірства на святу, єдиносущну і всемогутню Трійцю. Еге ж. Та мені казали, що його живцем спалив Кальвін[140]. Хоч одне добре діло зробив цей смердючий Кальвін, від якого тхне потом, еге ж, отой Кальвін з довгою, як бурдюк, наче з сиру зробленою пикою, з якої стирчать великі, як лопати, зуби. Еге ж, вовки жеруть один одного, еге ж, отой бугай Лютер, скажений бугай, підняв німецьких князів на анабаптиста Мюнцера[141], що був, як кажуть, добрим чоловіком і жив по Святому письму. А тепер по всій Німеччині чутно ревіння цього бугая. Еге ж!
Так, а що ми бачимо у Фландрії, Гельдерні, у Фрісландії, Голландії, Зеландії? Адаміти[142] гасають голяка по вулицях, еге ж, люди добрі, голісінькі по вулицях, без сорому показуючи своє грішне тіло перехожим. Та це, може, тільки один, скажете ви, еге ж, нехай, та цей один вартий сотні, а сотня варта одного. І він був спалений, скажете ви, спалений живцем, на прохання кальвіністів і лютеран? Авжеж! Ці вовки жеруть один одного. Я вам кажу.
135
136
137
…
139
140
141
142