Еге ж, то що ж ми бачимо у Фландрії, Гельдерні, Фрісландії, Голландії, Зеландії? Безбожників, котрі вчать, що всяке рабство противне слову Божому. Брешуть вони, смердючі єретики! Треба підкорятися святій матері нашій — церкві римській. А там, у цьому проклятому місті Антверпені, — у цьому кублищі всілякої єретичної сволоти з усього світу, сміють базікати, наче ми готуємо святі облатки на собачому салі! Один голодранець на розі вулиці, сидячи на нічній посудині, варнякає: «Нема ні Бога, ні життя вічного, ні воскресіння мертвих, ні мук вічних». А другий говорить плаксивим голосом, що можна хрестити без солі, без єлею, без плювання, без заклинань, без свічок. Третій — що нема чистилища. Люди добрі! Чистилища нема! Ах! Краще вже увійти в гріх зі своєю матір’ю, сестрою, дочкою, тільки не сумніватися, що є чистилище!
Еге ж, а вони ще задирають носи перед інквізитором, святим мужем, еге ж. В Белем, що недалечко звідсіль, притирилось аж чотири тисячі кальвіністів, озброєних до зубів, з прапорами й барабанами. Еге ж. Хіба не чуєте, як аж сюди смердить від їхньої кухні? Вони захопили церкву святої Катерини, щоб її зганьбити, опоганити, опаскудити своїми триклятими проповідями.
Що за злочинна, ганебна терпимість! Тисячу вам чортів пекельних, недолугі католики! Чому ви також не берете зброї в руки? Адже ж у вас, як і в проклятих кальвіністів, є панцири, списи, алебарди, шпаги, мечі, арбалети, ножі, киї, фальконети, кулеврини[143].
Вони миролюбні, скажете ви. Вони тільки хочуть вільно і спокійно слухати слово Боже. Мені це однаково. Геть із Брюгге! Лупцюйте їх, бийте, виганяйте з церкви, щоб аж пір’я летіло! Чого ж ви не йдете? Пху! Ви, як боягузливі кури, труситесь на своїй купі гною. Я вже бачу, прийде час, коли ті нечестиві кальвіністи забарабанять на животах ваших жінок і дочок, а ви нічого їм не зробите, тюхтії, ганчірки нікчемні! Краще не ходіть туди, не ходіть!.. а то ще в бійці загидите свої штани! Ганьба жителям Брюгге! Ганьба католикам! Та хіба ж ви католики? Ви нікчемні боягузи. Встидайтеся! Ви качки й гуси, ви індики нерозумні, от ви хто!
Хіба у вас нема чудових проповідників? То чого ж ви ходите стовпищами слухати брехню, яку єретики вибльовують? Може, для того, щоб ваші дівчиська бігали ночами на їхні проповіді, еге ж, щоб потім через дев’ять місяців наповнити місто маленькими гезами? Там було їх четверо, еге ж, четверо нікчемних лайдаків, які проповідували на міському цвинтарі. Один із тих нікчем, худий, блідий, бридкий поганець, насунув на голову брудного капелюха, так що й вух не видно було. Хіба ж хто з вас бачив у цих проповідників вуха? З каптана стриміли голісінькі руки, отже, він не мав навіть і сорочки на тілі. Я добре його роздивився, хоч він і намагався загорнутися в бруднющий плащ. Роздивився також, як у його дірявих штанцях, прозорих, наче вежа антверпенського собору, теліпалися його дзвони і калаталося його природне било. Другий із цих паскуд проповідував у самому камзолі, босоніж. І в цього ніхто вух не бачив. Коли він раптом зупинився посеред свого казаннячка, то хлопчаки й дівчатка почали гукати: «Ну, ну! Він не знає уроку!» Третій із цих поганців мав на голові брудного, паскудного капелюха з невеликим пером. У того також вух не видно було. У четвертого харцизяки, Германуса, трохи краще одягнутого, напевне були два тавра на плечі, поставлених катом, еге ж.
У кожного під капелюхом була заяложена шовкова ярмулка, яку він натягав на вуха. Та чи бачили ви коли в лютеранського проповідника вуха? Хто з цих пройдисвітів насмілиться показати свої вуха? Еге ж, показати звичайні вуха? Ніхто! Бо вони в них відрізані. Еге ж, кат їм усім повідрізав вуха!
І проте це навколо них, цих паскудних волоцюг, злодіїв, дармоїдів, що відцуралися своєї роботи, задрипаних проповідників, навколо них кричать: «Хай живе гез!» — наче всі подуріли чи повпивались.
Ах, а нам, бідним католикам, не залишається нічого, як тільки покинути Нідерланди, коли тут вільно репетувати: «Хай живе гез! Хай живе гез!» Яке ж тяжке прокляття звалилось на цей запаморочений, безглуздий народ! Ах, Господи Ісусе! Всі навколо — багаті й бідні, дворяни й простолюд, молоді й старі, чоловіки й жінки, — всі горлають: «Хай живе гез!»
І що ж то за пани, на сімох одні штани, з’явилися до нас із Німеччини? Всі свої статки-маєтки вони процвиндрили на дівок, на картярські кубла, на розпусту, на ласощі, на повсякденні гульбощі, на гидотні неподобства, на мерзотні кості та на пишні оздоби. Вони вже не мають і цвяха іржавого, щоб почухатися, де в них свербить. А тепер їм, бачте, церковного та монастирського майна забаглося.
І ось там, на бенкеті в негідника Кюлембурга, де був і другий мерзотник Бредероде, вони пили з дерев’яних корячків, щоб показати свою зневагу до мессіра Берлеймона і до правительки. Еге ж! І вони кричали: «Хай живе гез!» Ах, якби я був, прости мене Господи, Богом, то зробив би так, щоб їхнє питво, пиво чи вино, перетворилося на брудні, смердючі помиї, еге ж, на гидкий, брудний луг, в якому перуть їхню загиджену білизну й простирала.