Легенда про Леніна. Колонії

Школярі. Даос...

– Чарівник...

Джан. Ні-ні... Даоси – шахраї... Даоси напускають на очі туману, а Ленін багато знає і про всіх бідних знає... У тітки Лунь сухоти – він знає, кривому Сюєві сер вибив три зуби – він знає. І за мене знає, і за тебе, Хой, і за тебе, Лі, знає... о... Ленін. Він тільки за бідних. Скоро, скоро він прилетить до нас.

Школярі. А король англійський?

— А солдати на машинах, Джане?

Джан. Ленін... він такий, от такий, і король його боїться, і всі сери, бо він сяде на вихор, і ніхто йому нічого... Хоч нехай вони на машинах, йому це нічого. Бідним він дає яку хоч роботу... Він як каже, то слова обертаються на зірки червоні і так ясно сяють бідним...

Школярі. А це правда, Джане?

– Хто тобі казав?

Джан. Є листи й книжки від Леніна... Кулі на пристані читали... Скоро... Скоро він прилетить до нас на вихорі, як на коні, й тоді ми проженемо всіх серів і нашого зі школи, і я навіть ударю нашого тричі... Ні... Один раз, оцією палицею...

Школярі. Тричі, Джане?..

– Тричі, Джане?..

Хтось. П'ять-сім...

Школярі.Ша! Сер іде.

– Сер.

Рух і тиша. Входить пастор.

Пастор. Всякий благочестивець боїться бога і шанує короля... Гм... Не боїться бога і короля хто, скажи мені, Хой?

Xой. Ленін, сер.

Учитель аж присів.

Школярі. Ленін!.. Ленін!

Екран: ЛЕНІН ЖИВЕ В СЕРЦЯХ ПРИГНОБЛЕНИХ УСЬОГО СВІТУ!

______________________________

Колонії

Сцени

1

Бенгалія. Рисові плантації. Наймити індуси проводять пасивний страйк. Опівдні. Ішвар дивиться на сонце.

Кайлаш. Не забувай, Ішваре, що бабу Баркер дивиться на сонце частіше за нас... бо воно тепер палить на попіл золоті його рахунки... Ого-го! Хай не поспішає сонце! Хай пече й палить... щоб жовкли й сохли хазяйські плантації, щоб плакали вони стиглим зерном на гарячу землю...

Ішвар. Чи спалить, Кайлаше?

Кайлаш. Дуже ймовірно.

Ішвар. Чи не краще додати до сонця полум'я нашого гніву, Кайлаше... Га?

Кайлаш. Гніву?

Ішвар. Так, любий... Бо сонце не спалить оцих голябарів. (Показує на житниці). Бо сонце не спалить золотих рупій у сталевій касі, а гнів наш, Кайлаше, полум'я гніву інколи палить дужче за сонце...

Кайлаш. Нізащо... Не треба, Ішваре, навіть думати про це... Інакше погубимо справу...

З-поміж наймитів витикається якийсь миршавенький дідок.

Дідок. Чи правильно я зрозумів тебе, шановний...

Кайлаш. Я слухаю нашого гостя...

Дідок. Чи правдиво я зрозумів, що він (показує на Ішвара) хоче підбити тебе і всіх на страйк?

Ішвар. Ми вже страйкуємо.

Дідок. Страйкуєте?.. І ти думаєш, це змінить закон життя?..

Ішвар. Хто ти такий?.. Хто тебе прислав до нас?..

Кайлаш. Ш-ш-ш... Обережніш, Ішваре. Він же наш гість.

Дідок. Я сам прийшов... Я не ворог вам і нікому не ворог. Я тільки хотів нагадати про мудрість...

Кайлаш. Про яку це мудрість?

Дідок. Вона одна на світі, мій сину. Це мудрість смиренного серця. Як дощова вода тече згори вниз, так і вода мудрості тече од смиренного серця...

Кайлаш. І стає болотом...

Дідок. Не перебивай мене на слові, шановний...

Кайлаш. Я слухаю старого...

Дідок. Так-от... Запитання мудрості: якщо писаря замкнено в тюрму, то скажи мені: коли вийде строк і його випустять, чи стане він витрачати весь час на те, щоб танцювать і радіти з приводу свого визволення, чи знову стане писати, як писав?

Кайлаш. Це ж до чого?

Дідок. А до того, що отак і ви, визволившись із неволі хазяйської, скажіть, чи будете веселитися весь час, чи знову станете до роботи як наймити?.. (Спитав і одійшов).

Усі похмуро замислились.

Ішвар. Отак і там буде, на півночі, у далекій великій країні... Приходили до робітників їхні браміни і казали, ну, точнісінько так казали: «Визволившись із неволі, чи будете веселитися весь час, чи знову станете до роботи як наймити?..» І не знали робітники, що відповісти мудрим брамінам... (Після паузи). Та прийшов Ленін...