Відтак чоловіки пішли далі до краю води, здираючись по виступах скель, часто хапаючись за кущі та виноградну лозу, щоб не зірватися в глибокий і бурхливий потік. Зрештою, вони вигулькнули у невеликій бухті, точніше заглибині в березі. Вона була захищена крутими скелями і так щільно заросла дубами та каштанами, що її майже не можливо було помітити. Берег полого спускався всередині бухти, але потік вирував там глибоко, чорно і стрімко уздовж усіх виступів. Сем зупинився. Він підняв над головою те, що колись було капелюхом, і почухав потилицю, розглядаючи цей закуток. Аж тут він зненацька ляснув у долоні, радісно подався вперед і вказав на велике масивне залізне кільце, міцно вбите в скелю, саме там, де лежала широка кам'яна плита, до якої зручно було причалити. Це було те саме місце, де висадилися червоні ковпаки. Роки змінюють швидкоплинні речі, але камінь і залізо стійкіше протистоять часу. Пильно придивившись, Вольферт помітив кілька хрестиків, висічених у скелі над кільцем, і не мав сумнівів, що це якийсь таємничий знак. Старий Сем тепер уже легко знайшов ту навислу скелю, під якою ховав свій човен у час грози. Тим не менш, простежити шлях тієї опівнічної банди було складнішим завданням. Тоді розум рибалки настільки полонили події й учасники драми, що чоловік не зосереджувався на місцині, яка вночі виглядала зовсім інакше, ніж удень. Після того, як супутники поблукали якийсь час, вони таки вийшли на прогалину серед дерев, що, як вважав Сем, нагадувала потрібне місце. З одного боку там була гора з помірним схилом, який, на думку Сема, міг бути саме тим хребтом, з якого він наглядав за зайдами. Вольферт ретельно досліджував ландшафт і довго розглядав три глибоко висічених у скелі хрестики, подібні до вибитих над залізним кільцем, але майже повністю зарослих мохом. Його серце радісно тріпотіло, бо чоловік уже не сумнівався, що це особисті позначки буканьєрів, котрі так мітили місця, де ховали свої скарби. Тепер усе, що залишалося, це визначити точне місце, бо інакше довелося б копати навмання, щоб дістатися до здобичі, адже в нього вже був досвід безрезультатної праці. Проте тут Сем був цілком безсилим: у його голові роїлися різноманітні думки, а спогади геть плуталися. То він заявляв, що це трапилося біля стовбура міцного тутового дерева, то — що біля великого білого каменю або під маленьким зеленим горбочком неподалік від виступу гірської гряди. Урешті-решт Вольферт уже сам собі дивувався, не те що провіднику.
Вечірні тіні схилялися над лісом, обриси скель і дерев суцільно зливалися. Либонь, було занадто пізно, щоб пробувати відшукати щось за дня. Та й, власне кажучи, Вольферт не підготувався належно, не прихопив ніякого інструменту для своїх досліджень. Тому вдовольнившись тим, що потрібне місце знайдене, він узяв до уваги всі примітні орієнтири, щоб мати змогу знову впізнати його, і подався додому, вирішивши негайно ж узятися до справи, яка обіцяла золоті гори.
Найбільше занепокоєння, яке поглинуло всі почуття, через якийсь час вляглося, поки вони поверталися з цього зачарованого місця, фантазія Вольферта запрацювала, викликаючи до життя тисячі образів і химер. Йому привиджувалися пірати, що висять на ланцюгах і хитаються чи не на кожному дереві, і він майже не сумнівався, що бачив іспанського гранда з перерізаним горлом від вуха до вуха, котрий повільно підіймається з могили і трясе в повітрі лантухом із грішми.
їхній шлях назад пролягав через закинутий сад, і нерви Вольферта розхиталися до такої міри, що варто було спурхнути птасі, зашурхотіти листю або впасти горіхові, чоловіка охоплював страх. Коли супутники вийшли за межі саду, вони побачили віддалік якийсь силует, що повільно просувався по одній зі стежок, зігнувшись під важкою ношею. Мандрівники зупинилися й уважно стежили за незнайомцем. Той носив вовняний ковпак, і що найтривожніше, дуже яскравої червоної барви. Чоловік пересувався повільно, піднявся на гору і зупинився якраз біля склепу. Перед дверима він озирнувся навколо. Вольферт занімів з переляку, коли впізнав у прибульці потопельника-буканьєра. Він аж скрикнув від жаху. А пірат повільно підняв свій залізний п’ястук і мовчки пригрозив їм.