Серед них найгрізнішим супротивником був кремезний, метушливий і запальний молодик на ім’я Авраам, або по-голландськи Бром ван Брунт, місцевий герой, котрий славився своїми подвигами, силою та жорстокістю. Це був широкоплечий і м’язистий телепень, із коротким кучерявим чорним волоссям, неоковирний, але й не те, щоб неприємної зовнішності, в якій поєднувалися зухвалість і нахабство. З огляду на могутню статуру Геркулеса і неймовірну силу він отримав прізвисько Бром Бонc,[3] за яким його всюди і знали. Ще він здобув славу напрочуд спритного вершника, що вправлявся на коні не згірш татарина.
Був першим у всіх перегонах і найсильнішим у парубоцьких поєдинках. А оскільки фізична сила завжди є переконливим аргументом у сільській місцевості, Бром Бонс виступав суддею в усіх суперечках і, збивши свою шапку набакир, виносив присуд безапеляційним тоном, який не передбачав ні невдоволення, ні заперечення. Він завжди був готовий як до бою, так і до витівок. Але мав швидше запальну, ніж лиху вдачу. З його зневажливої натури назовні виривалося молодече почуття гумору. У нього було троє-четверо товаришів, котрі вважали його взірцем для наслідування, і на чолі цього почту він роз’їжджав околицями, беручи участь у кожній бійці або забаві. У холодну пору його вирізняла хутряна шапка, увінчана хвостом лисиці. І коли місцевий люд на сходинах помічав цей впізнаваний головний убір ще здалеку на чолі загону відчайдушних вершників, то завжди очікували на шквал. Іноді ватага мчала повз сільські хатинки опівночі з вигуками і лементом, нагадуючи війська донських козаків. І бабусі, прокинувшись зі сну, прислухалися якусь мить, квапливо хмурніли, а потім зауважували: «Хай йому грець, тому Брому Бонсу і його банді!» Сусіди спостерігали за ним зі страхом, захопленням та доброзичливістю водночас. А коли в околиці спалахував божевільний скандал чи зчинялася сільська бійка, завжди хитали головами, не сумніваючись, що до цього доклався Бром Бонc.
Цей романтичний герой довгий час волочився за квітучою Катріною, обравши її об’єктом своїх непристойних залицянь. І хоча ці залицяння більше нагадували ніжність та турботу ведмедя, усе ж шепотіли, що юнка не розвіяла надії парубка. Його прагнення слугували сигналами для решти кандидатів, котрі звільняли дорогу, не бажаючи завадити левові в його амурах. Тому коня молодика не раз помічали прип'ятим до конов'язі ван Тасселя недільного вечора. Це була ознака того, що його господар упадає або, як він казав, в'ється десь усередині. Тому інші шанувальники відступали у відчаї і переносили свої змагання в інші закутки.
Ось такий грізний був суперник, із яким Ікаботу Крейну доведеться зітнутися. Зваживши всі нюанси, навіть дужчий за нього чоловік зійшов би з дистанції, а набагато розумніша людина просто впала б у розпач. Проте у вдачі цього молодика щасливо поєднувалися поступливість і наполегливість. І з вигляду, і за характером — гнучкий, приємний, але міцний. Інколи він міг зігнутися, але ніколи не ламався. Часом доводилося схилитися навіть під найменшим натиском, та в якийсь момент, зовсім непомітно, парубок випрямлявся і ніс голову так само високо, як і раніше.
Відкрито стати на герць із таким суперником було б шаленством. Адже Бром не належав до людей, схильних поступатися своїми вподобаннями, і був коханцем, пристраснішим за самого Ахілла. Тому Ікабот досягав свого тихим і м’яким натиском. Прикриваючись статусом учителя співів, він часто навідувався в цю оселю. Проте вдався до цього зовсім не тому, що остерігався втручання батьків, яке так часто стає каменем спотикання на шляху закоханих. Балтус ван Тассель мав просту поблажливу душу. Він любив свою доньку навіть більше за свою люльку і, як мудра людина і люблячий татусь, ні в чому їй не перечив. Його порядній маленькій дружині також було не до того, щоб до чогось прислухатися, бо була поглинута господарством та турботами про домашню птицю. Жінка вважала, що качки та гуси — дурні птахи і за ними постійно треба наглядати, а дівчата можуть попіклуватися про себе й самі. Ось чому заклопотана молодиця метушилася по будинку або пряла в одному кінці сіней, у той час як чесний Балтус димів своєю вечірньою люлькою в іншому, спостерігаючи за подвигами маленького дерев'яного воїна, прикріпленого на верхівці комори, який, тримаючи по мечу в кожній руці, боровся з вітром. Отож Ікабот міг проводити час із донькою біля джерела під великим в'язом або гуляючи в сутінках, у пору, настільки сприятливу для красномовства закоханого.