Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю

Радек Рак Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю

Упорядник серії

Володимир Аренєв

Редактор

Лариса Жупанська

Художній редактор

Оксана Баратинська

Відповідальний редактор

Олексій Жупанський

Перекладено за виданням: R. Rak. Baśń о wężowym sercu albo wtóre słowo o Jakóbie Sheli. — Warszawa: Powergraph, 2020.

Copyright © Radek Rak, 2020.

Copyright © Powergraph, 2020.

Ілюстрація на обкладинці — Chikovnaya.

© Видавництво Жупанського;

В. Дмитрук, переклад;

А. Герасимова, текст анотації на 4 ст.;

О. Баратинська, художнє оформлення, 2023.

Для Басі

Любов є також і в камені.

Тут шукає вона глибин земних.

Екхарт

Повні труду всі речі, —

людина сказати всього не потрапить!

Екл., 1,8

Частина перша Серце

І. ПРО ЗАЧАРОВАНУ ПІСНЮ

Повідають, що все почалося ввечері.

У вечірню пору
Лине пісня бором.
Хто підхопить пісню,
Заблукає в лісі.

— Яка пісня, діду? — питає Куба.

Старий Мишка шамкає щось беззубим ротом. Невідомо, чи якісь слова, чи це, може, таке звичайне старече мурмотіння. Повний глини віз підскакує на вибоїнах. Старий Мишка і Куба їдуть аж з Копалин, бо там найкраща глина в усій околиці. Дорога ще далека, а в дорозі, як відомо, добре співати й розповідати найрізноманітніші історії.

Над струмочком в лісі
Лине травнем пісня.
В ім’я Сина, Духа
Пісню ту не слухай.

Старий облизує потріскані губи, зиркає на Кубу. Очі в нього світлі, і зовсім не видно в них прожитих сімдесяти й двох зим.

— Як то, яка? — запитує. — А чия має бути? Русалчина!

Куба на ті слова лишень погордливо шмаркається, спершу з правої ніздрі, потім з лівої. За другим разом обшмаркує собі штани, бо віз підкидає на якомусь камені. Старий Мишка, бачачи це, регоче хрипким сміхом, аж йому з тої втіхи колишеться індиче воло під шиєю.

— Русалчина, — повторює під носом, наче сам до себе.

У світі смеркається, а тут, у буковому лісі, ніч залягла вже давно. Навіть птахи поснули, і тільки якийсь спізнений чорний дрізд раз по раз заводить ту саму трель. Дикий бузок пахне так, що очманіти можна. Бо це саме такий ліс: буки, бузок і темнота.

— Виходять на святого Івана на галявину, тут, недалеко. І співають, і танцюють, аби тільки хлопців заманити. Як почуєш, що кличуть тебе, то чимшвидше заткни вуха воском, щоб не чути й не слухати. Найкраще тоді якусь побожну пісню заспівай або травневу літанію до Богородиці, або молися тисячу разів підряд. Господи Йсусе кирієлейсон, помилуй мене, грішного, аж в тебе увійдуть ті слова й стануть частиною тебе. Бо як почнеш слухати, то пропадеш. А якщо підеш русалок підглядати, то згинеш і тілом і душею. Бо вони в самих лиш сорочечках танцюють, і як раз побачиш, то вже собі не знайдеш місця на землі поміж людьми.

— Старий ви вже, діду, а вам одно лиш у голові, — сміється Куба, але Старий Мишка нічого на це не каже. Вертається до своєї співанки:

Пісня та впіймає,
В себе закохає.
Долю свою кинеш,
В лісі тім і згинеш.

Дерева рідішають, між гілками проглядає блакить ночі. Віз туркотить дорогою вниз, до села. Сонце давно вже зникло за горами, але все ще світить, наче з-під землі, бо піскова заграва, розлита ще у світі, золотить стріхи й дах костелу.

Старий Мишка і Куба минають рів і верби, що над ним колишуться. Усіх верб дванадцять, і старий каже, що то апостоли Господа Йсуса, а остання, всохла й поточена хробаччям, — то Юда Іскаріот. Але Старий Мишка говорить різні речі, і не в усьому слід йому вірити.

Поки вони ще не зовсім з’їхали у село, Куба стає на возі. Прислухається, але від лісу не долинає жодної пісні. Лиш цвіркуни сюрчать у траві.

II. ПРО МІСЯЧНИЙ ТАНЕЦЬ

Повідають, що Куба разом зі Старим Мишкою служили в корчмі Рубіна Кольмана в Кам’яниці шабес-гоями[1].

1

Неєврей, найнятий юдеями для роботи в шабат (суботу) — (тут і далі — примітки перекладача).