Незалежно, однак, від того, дивилася Хана чи ні, Мальва не дозволяла, щоб Куба узяв її нормально, по-людському, як хлоп бабу. Спершу він навіть про це не думав, бо було йому з Мальвою добре. Коли жінка й чоловік разом, вони творять власний світ, керований власними законами, і ці закони завжди слушні й мудрі, бо обоє вони в тому світі щасливі. Так воно є, доки не прийде хтось ззовні й не скаже, що могло б їм житися краще, бо безлад і неспокій завжди мають своє джерело в інших людях.
Тож одного разу під час жнив заговорив із Кубою Йонтек Гаца:
— А ти бачив Сальцю від Нев’яровських?
— Сальцю? — Куба відгорнув з чола мокре від поту волосся. Йонтек тільки показав підборіддям убік, настроїв скрипку й провів смичком по басовій струні.
Знизу, від села, дівки несли їжу. Картоплю з кисляком, хліб, журек[3], заправлений салом із цибулею. Щоб добре працювати, треба добре їсти. Дівки хихотіли, як то дівки, і ті сміхи-хихи летіли в тремтячому від сонця повітрі. Хлопи переривали роботу, випростували спини й прислухалися, бо такі дівчачі хихички — це один із найгарніших звуків, які є на світі.
Сальця Нев’яровська сміялася, мабуть, найдзвінкіше. Ішла розхристана, пишна й спітніла. Кожен її крок мав у собі щось такого, що хотілося із Сальцею танцювати, співати, пити вино або кохатися, а найкраще все одразу. Так, є такі дівчата.
— Моя буде, — загорівся Йонтек, бо чоловікам часто здається, що можна дівчину залишити за собою, як кобилу на ярмарку.
— А най ті буде, — байдуже сказав Куба. Бо серед дівок ішла також і Мальва, Мальва з волоссям кольору води, Мальва-чаклунка. Хлопець добре знав, що ця дивна дівчина з нізвідки зачарувала його; було йому, однак, із цим чаром добре, і навіть і думки не з’являлося, щоб чарів цих позбутися. Аби трохи допекти Йонткові, Куба ще докинув:
— Моя гарніша.
— Твоя? — спершу здивувався скрипаль, а потім потер рукою спітніле чоло, наче щось насилу пригадуючи. — А, справді. Ота. Чекай, якось її дивно звуть…
— Мальва.
— Мальва, правда. Така незвичайна, як русалка з лісу. Вже дає тобі?
Куба почервонів. Ясно, що спали йому на думку всі ті речі, які він робив із Мальвою і які Мальва робила йому, але їх не можна було назвати даванням. А Йонтек Гаца вдивлявся в шабес-гоя з кривою посмішкою, неначе про все знав, бо люди, які грають на скрипках, знають багато чого, що не відоме іншим.
— Так, трохи, — буркнув нарешті Куба, аби показати, що справи жінок і чоловіків не такі вже йому й чужі.
— Ги! Тобто не дає. Гей, Кубо, Кубо. Послухай мене. Та твоя Мальва… — він раптом замовк, наморщив чоло, силкуючись вигребти щось із пам’яті. Морщився й морщився, і мав при цьому дурнуватий вигляд. Безпорадно роззирнувся довкруж і раптом повеселішав.
— Дивись, Кубо, дівки йдуть! Добре, щось поїмо, бо мені вже в животі бурчить.
І хоч чари наказали забути про Мальву навіть Йонткові Гаці, а зачарувати скрипаля — то вам не абищо, але зерно було посіяне. Увечері, коли було вже темно, Куба прийшов до Мальви й запитав напрямки:
— Чому ти мені не хочеш дати, як баба хлопу?
Дівчина обкрутила собі навкруг пальця товсте пасмо безбарвного волосся. Її кімнатка розквітла левконіями, запах яких був п’янкішим за найміцнішу горілку. До свічки, що стояла на підвіконні, горнулися нетлі, а ліжко поросло дереном і мохом.
— Бо ти дурний, — відповіла нарешті. Вона вдивлялася в парубка довго, дуже довго, а очі мала бездонні й чорні, наче наїлася вовчої ягоди.
Куба не зміг витримати того погляду, потупив очі. Хотів уже піти геть, але дівчина підійшла до нього. Опустила одну бретельку сорочки, опустила другу. Біла шматина зсунулася на траву, що виросла на глиняній долівці.
Мальва потягла Кубу на ліжко й дала йому, як баба хлопу. Тривало це недовго, бо хлопець скінчив, ледь-но увійшов у її тепле тіло. Зробив потім ще кілька рухів, але було то радше смішно, ніж приємно, і Куба відчув себе страшенно ніяково. Зупинився і просто ліг біля Мальви. Якось невпевнено гладив її по животу, але дівчина здавалася йому дивно напруженою, тож перестав.
Заплющив очі й бозна-як заснув. Коли прокинувся, пізня ніч висіла над світом. По кімнаті йшов холодний подмух, як на луці після півночі, коли від ріки тягне туманом. Ліжко було порожнє. Разом із Мальвою зникла трава, зникли волошки, зникли пущики під стелею. Повітря в кімнаті пахло вже не туманом, а лиш протягом. Протягом, гнилизною і пилом, як це часом буває в нетоплених хатах; так.
Повідають, що баби прагнуть від своїх хлопів усього, а хлопи від баб — тільки одного; що іноді буває найправдивішою істиною, а іноді — несосвітенною дурницею.