Однак, не дано було йому поспати. Двері гойхауза з гуркотом розчахнулися, і всередину увірвалися двоє хамів. Покрикуючи, витягли його надвір.
— Не треба, сам піду, — сказав він, але вони лиш повалили його на землю, почали копати по боках, аж зуби дзвонили, зв’язали конопляними мотузами й потягли до корчми.
Усередині розхристана юрба пошматувала його одяг і вирвала йому вуса. Підштовхуваний і битий, серед мавпячих висків і покрикувань, він впав нарешті біля ніг Якуба Шелі.
Шеля сидів на ослоні біля печі й курив люльку з довгим цибухом. Одна половина обличчя була нерухома й спокійна, друга викривлена в гнівному тріумфі. Наводив на думку про поганське божество, але не добродушне лихо з карпатського лісу, а справжнього демона пустелі, якому приносять у жертву дітей і дівоцтво молодих жінок.
По один бік від нього стояла Слава, молода й гарна, вуста її блищали червоним, наче напилася крові. По другий бік Шелі — Амазарак і Азарадель у тому звичайному вигляді, якого вони набували серед людей; навіть роги було видно тільки тоді, коли примружити очі й дивитися на них збоку. Біля ніг Якуба сидів пан Богдан Винярський, вигнаний колись Вікторином, а тепер писарчук, одягнений барвисто й без смаку, глузливо усміхнений блазень при дворі хлопського короля. Збоку Абрам Тінтенфас метушився з пивом, старанно уникаючи погляду пана Богуша. Під ногами в нього плуталися перелякані жиденята.
Сташек Шеля, якого називали полковником, підняв Вікторина на ноги, смикнувши за волосся. Запала тиша. Король промовив:
— І що ти тепер зробиш, вельможний пане? Знову кинеш мене до в’язниці? Треба нам тебе знищити, Вікторинчику. Світ стане кращий, і нам краще житиметься.
— Будь милосердний, Якубе, — озвався Тінтенфас, надто пізно відчувши докори сумління. — Або хоча б не тут. Це пристойна господа. Ну, й діти дивляться…
— Замовкни, пархатий, бо вб’ю. — Якуб навіть не глянув на нього. — Узяв свої срібняки, то сиди тихо або йди і повішайся. Закінчимо з панами, то й на вас, жиди, прийде час. Ну, Богуше, маєш щось мені сказати? Бо потім поговорити вже не буде коли.
Тож Вікторин, який колись був Якубом і так до кінця ніколи ним не перестав бути, сказав:
— Я є тобою, а ти — це я. Вибач мені за все.
Шеля з огидою здригнувся, сплюнув. Махнув рукою. Сташек різницьким ножем розтяв Вікторинові живіт. Нутрощі вивалилися на глиняну підлогу, і Богуш, падаючи на коліна, відчув, наче позбувся величезного і зайвого тягаря.
Помирав він довго.
Начебто, коли за наказом Якуба Сташек нагостреною косою відрізав конаючому голову, Амазарак і Азарадель скочили вперед, один за другим. Котрийсь із чортів сягнув у розрізаний Богушів тулуб і вирвав з нього серце. Обидва почали битися, сичати й плюватися смолою. Амазарак угородив Азараделю половину обличчя, Азарадель вбив лапу з пазурами в тулуб Амазарака, і на мить перед хамами з’явилися їхні справжні постаті, а корчму заповнив сморід гнилого м’яса. Тривало це протягом, може, одного удару серця, а може, двох.
Видираючи один в одного зміїне серце, чорти рознесли на шмаття і його і себе навзаєм. Залишилося після них трохи пір’я, трохи шерсті й дві паруючі калюжі гноївки. І хоча пізніше весь цей шарварок прибрали, але в корчмі у Камениці відтоді завжди стояв слабкий запах падлини й сірки. І казали в околиці, що кнайпа ця проклята, а раз на рік п’є в ній сам диявол.
Такою була, отже, доля зміїного серця.
Повідають, що Галілея перебувала у вогні впродовж двох місяців. Шістдесят днів тривав карнавал смерті й помсти панам. Гинули винні в гнобленні хлопів, гинули також і невинні. Хоча треба визнати, що винні, загалом кажучи, частіше.
Вельможний пан Домінік Рей у перший день бунту вирішили втекти в Емаус, переодягнувшись старою прачкою. Прачку попередньо побили і зв’язали, бо не хотіла віддавати одяг, а крім того ще обізвала його пройдисвітом і ледарем, а під кінець сказала, що тепер настане справедливість, а його повісять. Попри це витівка може б і вдалася, але ще перед рогатками Емауса горді своєю спритністю Домінік впакувалися на віз, що їхав у бік Тарнова.